Розділ 31. Порушена заборона

Устин їй брехав. Усвідомлювати це було боляче. Наче з тіла душу по шматочкам виймали.

Дні тягнулися нескінченною вервечкою, схожі один на один, як дві горошини в стручку. Найстрашніше завжди було ввечері. Касії доводилося спускатися в їдальню. Заховатися чи втекти не вдалося ще жодного разу: тіні знаходили її, де б вона не була, і тягли до Устина, який змушував кожного разу ставати перед монстром на коліна і віддавати свою кров. Це було боляче. Це було принизливо.

Вдень її не чіпали. Касія могла ходити де завгодно, але бажання гуляти замком не було: лякали скелети, які тут зустрічалися на кожному кроці.

В бібліотеці більшість книг були про магію. Касія не мала магічного дару. Як принцеса, вона отримала відповідну освіту і уміла читати руни та знала магічну символіку, але сила їй не корилася.

На дальніх полицях знайшлися книги з історії древніх королівств та кілька томиків з віршами поетів, про яких Касія ніколи не чула. Судячи зі стану пергаменту, це були дуже старі книги. Навіть мова звучала незвично, хоч і була схожа з тією, яку маги використовували для заклинань. Вважалося, що заклинання краще спрацює, якщо його прочитати стародавньою мовою, але Касія ще ніколи не бачила, щоб на цій мові писали щось, крім самих заклинань та ще трактатів з магії.

 Іноді Касія виходила в дикий, зарослий травами сад. Тут вистачало затишних куточків, а от нежиті не було зовсім. Можна було посидіти з книжкою або за вишиванням.

Крокус, ворон, який служив Княгині, показав їй, де можна взяти п’яльця і все, що потрібно для роботи, тож вона мала, чим себе зайняти. От тільки в очікуванні вечора руки дрижали так, що важко було втримати голку.

Устин жодного разу не навідав її. Здається, про існування дружини він згадував тільки тоді, коли приходив час годувати ту потвору.

Узявши книгу, в якій так і не змогла прочитати більше кількох сторінок, Касія вийшла з кімнати. Нема чого просиджувати дні в чотирьох стінах. Ніч вступила в свої права, але в Старому Замку ніч від дня нічим не відрізнялися. Княгиня вже отримала свою порцію блакитної крові, тож до завтра її ніхто не потурбує.

В саду саме розпустилися дивні нічні квіти, що світилися яскравим білим полум’ям. Якщо сісти на тій галявині, то можна читати, як при світлі свічок.

Касія йшла темним коридором. Тихо. Тільки легкий шелест її власних кроків.

Двері до одної з віталень, яких було безліч в цьому замку, були прикриті неповністю.

 Касія не збиралася туди заглядати, але… В кімнаті були Устин і Рогнеда.

Потвора розвалилася в кріслі. Устин же сидів на підлозі і з посмішкою масажував їй ногу. Пальці пестили кістляву гомілку, наче це була ніжка якоїсь красуні. Далі — гірше. Устин нахилився і поцілував пальчик на нозі. Провів язиком по стопі до самого верху. Рогнеда розсміялася і нагнулась, щось шепочучи йому. Устин з посмішкою відповів, за що отримав палкий цілунок.

Ким треба бути, щоб кохатися з бридким монстром?

Не бачачи нічого від сліз, Касія кинулася геть.

Спинилася, тільки коли спіткнулася об сходи, що вели вниз.  Не ходити до підвалу… Аякже!

Принцеса, стискаючи книжку, яку так і не випустила з рук, бігла вниз. Двоє дверей. Одні, незамкнені, вели до лабораторії. Інші, ключ до яких висів на стіні, до підвалу.

Касія взяла ключ і відімкнула двері. Лісове поріддя не буде їй вказувати, що робити. Вона королівського роду, а не безмовна жертва. Що може бути в підвалі такого, що не можна бачити?

В підвалі було темно. Світла, що падало зі сходів, не вистачало, щоб щось розгледіти. Касія згадала — в лабораторії були переносні ліхтарі. Вона їх бачила, коли в перший день Устин показував їй замок.

Принцеса взяла ліхтар і обережно зайшла до підвалу. Зайшла і відразу злякано завмерла: там стояли гроби. Важкі кам’яні труни з кришталевими віками.

Повагавшись, вона підійшла ближче. В гробах лежали дівчата. Молоді, вродливі. Розкішно вбрані. У кожної в косах був гребінь. У кожної. Волосся було розпущене, або заплетене, але гребінь був у кожної в волоссі.

Касія схилилася, розглядаючи прикрасу: на гребні була викарбувана руна сну. Тож, всі ці дівчата — не мертві. Вони сплять. Касія роззирнулася. Три гроба стояли порожні. Холодний піт виступив на лобі: а що, як один з цих гробів для неї? Звідкись же ці дівчата взялися. Що, як Устин їх заманив, як і її? Що, як він спершу годує свого монстра кров’ю полонянок, а потім використовує нещасних в якомусь темному ритуалі? Не просто ж так вони тут сплять?

Касія знову подивилася на порожні гроби. Її туди покладуть. Устин знову схопить її невагомими тінями, змусить лягти, потім встромить у волосся зачарований гребінь і задвине кришку.

Ні! Вона так не хоче! Треба зламати цей підлий план!

Кася кинулася до найближчого гроба і спробувала відкрити його. Кришталеве віко було важким, але з другої спроби, доклавши усіх сил,  їй все ж вдалося його здвинути.

Затамувавши подих, Касія витягнула гребінь із зачіски сплячої дівчини. Кілька ударів серця нічого не відбувалося. А потім дівчина розплющила очі. Червоні. Без райдужки. Без білків.

Перш, ніж Касія встигла усвідомити, що відбувається, спляча схопила її за плече і притягнула до себе. Розірвала іклами горло і почала жадібно ковтати кров.

Спляча не кусала акуратно, і не пила, смакуючи, як це робила Рогнеда. Вона залишила рвані рани. На шиї. На грудях..

Сильний порив вітру відірвав сплячу від Касії і відкинув геть. Потвора ударилася спиною об чорний трон, вискнула і кинулась на нападника.

Устин. Касія затамувала подих: він прийшов її рятувати? Він же попереджав, щоб вона не ходила до підвалу…

Услід за магом в підвал вбігла Рогнеда. Вона блискавкою метнулася вперед, затулячи Устина від пазурів. Удар прийшовся такої сили, що упириху відкинуло до дверей  і добре приклало об одвірок. Її голова неприродно вивернулася.

— Пані?! — Устин оскаженів. Він би кинувся до Рогнеди, перевіряти її стан і зцілювати, але спляча не давала такої можливості. Вона атакувала настільки швидко, що око не завжди встигало впіймати рух. Кілька ударів серця — а Устин уже стікав кров’ю від подряпин. Спляча нападала швидше, ніж він творив заклинання. Вона рвалась до його горла, до його крові, але поки що маг тримав її на відстані, хоч і не міг завдати відчутної шкоди.