Розділ 30. Опівнічний перекус

Принцеса спала до наступного вечора. Можливо, плакала. Устина такі подробиці не цікавили.

Він змінив розшите золотом вбрання на звичний чорний одяг. Так краще.

Зранку він відправився на полювання. Як виявилося, ельфи ловилися на милу посмішку не гірше, ніж феї.

— Кгм.

Устин, який саме пакував здобич на Вогника озирнувся.

Притулившись плечем до дерева за ним спостерігав Король ельфів. Цього разу він був одягнений і в короні.

— Це вже другий ельф за цей місяць. Сподіваюсь, ти не збираєшся вести на моїх підданих таке ж полювання, як на фей?

— Не планував.

— То, можливо, відпустиш його.

— Я мушу привести Княгині вечерю.

— Людська кров влаштує?  — Король дістав із тіні молоду дівчину.

— Тільки з поваги до вас, ваша величносте, — Устин звільнив ельфа.

Король штовхнув до нього дівчину. Простий одяг, затуманені очі… Устин підхопив її тінями, зв’язав про всяк випадок мотузкою — раптом отямиться, і повіз до замку.

Ввечері він зайшов до Касії. Принцеса сиділа в кріслі перед вікном. На колінах лежала розгорнута книжка, але не схоже було, що Касія її читала. Принцеса мовчки повернула голову на звук дверей, що відчинялися.

— Касія, спустишся до їдальні чи наказати подати тобі вечерю в кімнату?

— Ти мене привіз сюди тільки для того, щоб годувати монстра? — тихо запитала вона.

— Так.

— Ти говорив, що кохаєш мене.

— Не говорив.

— Але змусив мене в це повірити.

— Так.

— Але я кохаю тебе! — по її обличчю потекли сльози.

— Співчуваю. То ти спустишся на вечерю?

— Спущуся, — вона з викликом задерла підборіддя і витерла сльози.

Стіл в їдальні був накритий на двох, але коло крісла Рогнеди, як завжди, стояв келих молока.

— То що на мене чекає в цьому замку? — Касія з підозрою подивилася на те, що їй пропонували на вечерю: м’ясо, овочі.

— Життя.

— Життя? — вона гірко смикнула кутиком вуст.—  І як довго я проживу?

— Княгиня не любить убивати.

— Це має мене заспокоїти?

— Так.

— І я все життя маю провести сидячи в кімнаті?

— Якщо хочеш.

— А якщо я  не хочу?

— То знайди собі заняття.

— Яке? — Касія все більше злилась.

— Чим зазвичай займаються принцеси? — Устин щиро не розумів, до чого веде Касія, але її злий тон починав дратувати. Може, варто створити тіньовий кляп? Але тоді вона не зможе поїсти.

— Готуються стати королевами.

— Добре.

— І це все, що ти можеш сказати?

— Ні. Я хотів би попросити тебе сидіти мовчки. Ще тобі потрібно гарно поїсти. Після вечері я відведу тебе до Княгині.

— Нікого вести не потрібно. Я прийшла сама, — в їдальню зайшла Рогнеда. — Вибачте, не мала часу причепуритися.

На ній був чорний шовковий халат, який покоївка принесла в тренувальну, — той одяг, який Рогнеда могла вдягнути, не знімаючи ланцюга. Княгиня все ще нагадувала обтягнутий шкірою кістяк, без волосся і м’язів, але очі вже горіли життям.

— Моя пані, радий бачити вас при тямі, — Устин встав зі свого місця і вклонився.

— Цікавий замок ти придумав, — Рогнеда сіла на своє місце, відкинулася на спинку крісла і потягнулася за молоком. — Я попросила Крокуса привести до мене те дівчисько ввечері, а не о півночі, як завжди. Смачна відьмочка виявилася.

— Радий, що вона вам сподобалася, — Устин повернувся до вечері.

Касія здригнулася, і вилка дзвякнула об тарілку. Це привернуло увагу Рогнеди.

— Як тобі мій замок, принцесо?

— Моторошний, — Касія подивилася їй у вічі.

— Це добре, — усміхнулася Рогнеда, і звернулася до Устина. — Я бачила твої тіні.

— Замку потрібен додатковий захист. Опівночі я прийду і докладно розповім, як він працює.

— Опівночі?

— Так, моя пані. Вам потрібно пити мою кров.

— Он як.

— Так. Надалі ввечері ви будете приймати блакитну кров, опівночі я буду приводити до вас жертву, а перед ранком буду приходити до вас сам. Ви мусите сито їсти.

— То ти вже все спланував? — з іронією подивилася на нього Рогнеда.

— Так.

— Але я уже випила відьму. Що ж робити?

— Я зайду до вас двічі. Принцесу можете скуштувати зараз.

— О, то ти дозволяєш мені трішки порушити порядок прийому їжі?

— Моя пані, я лиш хочу бачити вас в силі і при тямі.

— Нічого, що я тут? — Касія гнівно зблиснула очима. — І я — не прийом їжі.

— Звісно, ти не звичайний обід, — хижо посміхнулася Рогнеда, показуючи ікла. — Ти особливий делікатес. Підійди.

Принцеса скочила на ноги і поспішила до виходу з їдальні, але не встигла навіть дійти до дверей.

— Княгиня хоче твою кров, — Устин в кілька кроків опинився поряд і схопив її за руку.

— Відпусти! Негайно! — Касія спробувала вирватися. Марно.

Устин знову спеленав її тінями і підтягнув до Рогнеди. Силою поставив на коліна і потягнув за косу, змушуючи відкрити шию.

— Моя пані, ваша вечеря.

Касія схлипнула. Сил стримувати сльози не залишись, але її стан найменше хвилював монстрів, до яких вона потрапила. Княгиня подивилася на Устина довгим поглядом, наче щось зважувала, потім оголила ікла і схилилася над дівочою шиєю.

***

Рогнеда сиділа в будуарі навпроти дзеркала. Дивитися на своє відображення було боляче. Монстр. Потвора. Ні волосся, ні брів, ні білої шкіри.  Тільки очі — два темних колодязя на жовтому пергаменті обличчя.

Сукні, перуки, макіяж — ніщо не могло врятувати ситуацію. Все самообман. Вона розлючено зірвала з себе плаття і відкинула геть. Але дивитися на зморщене оголене тіло було ще страшніше. Рогнеда закуталася в ковдру і впала на пуф перед дзеркалом.  Сховала обличчя в долонях.

Згадалося, як Устин спиняв її, не даючи висушити принцесу. Маг виявився неочікувано сильним. Чи то вона настільки ослабла?

Слабка і бридка.