Розділ 29. Трохи правди і блакитної крові

На відміну від зооморфів, татоші не вміють змінювати форму. Ставши фамільяром мага, Вогник збільшив свої сили, до того ж міг тепер за потребі використовувати магічний резерв Устина, тому зараз він летів над деревами напряму, не ускладнюючи шлях пошуком дороги.

Але навіть так шлях до Пралісу зайняв чотири дні. Все ж, королівство принцеси Касії знаходилося далеко від узлісся чарівного лісу.

— Я повернувся, — Устин заніс Касію до холу Старого Замку. — Як Рогнеда?

— Без змін, — Крокус сів на плече скелета, який тимчасово виконував роль швейцара.

— Я дістав принцесу.

— Бачу.

— Їй підготували кімнату?

— Так. Все, як ти просив, — кивнув ворон.

— Дякую. Скажи, щоб їй принесли обід в кімнату. Принцесі потрібно відновити сили, перш ніж ділитися кров’ю.

Устин підхопив Касію на руки і відніс до її покоїв.  Тут прибралися, застелили свіжу постіль, на столі у вазу насипали горішки ліщини — майбутній гардероб.

Устин поклав принцесу на ліжко і тільки потім розбудив.

— Де я? — Касія розплющила очі і із здивуванням роздивляючись, де вона. Сіла і похитнулася від слабкості.

— Не поспішай. Може паморочитися голова, — Устин сів поряд на ліжко і підтримав її.

— Я не вдома.

— Ти в Старому Замку, в своїх покоях. Тут живу я, і віднині тут живеш ти. Нічого не бійся.

— Чому я повинна боятися?

— Тут дещо незвичні слуги.

В цей момент в двері постукали і, не чекаючи відповіді, до кімнати увійшов скелет у формі покоївки. Білий чепець дивно виглядав на голому черепі.

— Ой! Мама!! — Касія піджала ноги і забилася в куток ліжка.

— Не бійся. Це твоя покоївка, її звати Лессі. Вона допоможе тобі прийняти ванну. На столі ліщина і горіхокол  — розколи горішок і перевдягнися.

— Хто ти? — Касія нервово вчепилася пальцями в ковдру.

— Я Устин, маг тіней, Убивця фей. Я служу Кривавій Княгині. Їж. Тобі потрібно відновити сили після дороги. Я повернуся через годину і ми поговоримо.

Устин вийшов, залишивши Касію усвідомлювати почуте.

Рогнеда все ще була не в собі. Устин власноруч згодував їй останню жертву із тих, кого наловив перед від’їздом. Потрібно знову йти на полювання.

Помившись і перевдягнувшись з дороги, Устин повернувся до Касії. Принцеса в новій лавандовій сукні сиділа на ліжку. В кутку стояла готова до служби Лессі.

— Ходімо.

— Куди? — вона підняла на нього погляд, в якому виразно читався страх.

— Покажу замок. Можеш ходити будь-куди, крім підвалу. До підвалу не можна, зрозуміла?

— Так, — невпевнено кивнула Касія з острахом поглядаючи на чоловіка. Зараз він виглядав інакше. Касія дивилася і не знаходила в його очах ту теплу усмішку, яка причарувала її. Тепер в погляді молодого мага були тільки крижаний спокій і байдужість. Він більше не усміхався, і Касія не могла позбутися думки, що він нарешті скинув маску і показав справжнє обличчя. І це обличчя її лякало. Хто став її чоловіком? За кого вона так необдумано вийшла заміж?

Устин провів Касію замком, показуючи обжиті кімнати: їдальню, бібліотеку, кухню з дуже активною як на скелета Гертрудою, лабораторію і двері в підвал.

— Якщо до підвалу не можна, чому тут висить ключ? — запитала принцеса, з нерозумінням дивлячись на ключ, що висів на вбитому в стіну гвіздку.

— В замку немає чужих. Ті ж, що приходять без дозволу, зазвичай не живуть достатньо довго, щоб спуститися сюди. Ходімо далі. Познайомлю тебе з Княгинею. Вона зараз у тренувальній залі.

— Вона дійсно та сама Кривава Княгиня? — Касія дріботіла слідом за Устином.

— Так.

— Я чула про неї багато страшних історій.

— Я подбаю, щоб ти пережила сьогоднішню зустріч.

Устин відчинив двері і завів її до великої зали із дзеркалом на всю стіну. До протилежної від дзеркала стіни був прикутий монстр. Істота схожа на обтягнутий шкірою скелет рвонула вперед, але ланцюги брязнули і натягнулися, утримуючи її.

Касія закричала і спробувала втекти, але наткнулася на Устина.

— Тихо. Не кричи. Ти повинна нагодувати Княгиню своєю кров’ю.

— Що?! Ні! — Касія заглянула йому в очі в порожній надії знайти там хоч крихту тепла — нічого. Тіні оплели її, скували рухи, затулили рота, позбавляючи змоги навіть кричати, і підтягнули до прикутого монстра.

Відстань була точно розрахована. Устин підвісив принцесу в повітрі перед упирихою. Рогнеду Устин теж додатково оплутав тінями, позбавляючи можливості робити зайві рухи. Потім він звільнив Касії одну руку.  Тримати довелося міцно, бо дівчина все ще продовжувала боротися, не бажаючи ставати їжею для монстра. Але Устин був сильніший. Він простяг руку Касії до Рогнеди, так, щоб та ледь-ледь могла дотягтися іклами.

Потекла блакитна кров. Ось так. Добре.

— Пийте, моя пані. Пийте.

Зупинятися Рогнеда не збиралася. Устин напружено чекав. Дозволити пані випити принцесу за один раз було б марнотратством. Життєву енергію можна отримати і від інших, а от повторно добути королівську кров буде складно.

Як тільки Касія обм’якла, Устин ухопив Рогнеду за щелепу, змушуючи розтиснути зуби. Упириха пручалася, не бажаючи відпускати ласий обід. Не вагаючись, Устин ударив Рогнеду в обличчя, одночасно збільшуючи тиск на щелепу,  і таки змусив відпустити дівчину.

Рогнеда кліпнула. Подивилася на нього і запитала з превеликим здивуванням:

— Ти мене вдарив?

— Моя пані, ви отямились? — Устин миттєво прибрав з Княгині тіньову пута.

— Що сталося? Чому я тут? — Рогнеда дзвякнула ланцюгами.

— Моя пані…— Устин упав на коліна, вся напруга, яку він носив собі з того часу, як Рогнеда згоріла на сонці, вирвалася назовні в тужливому схлипі. — Я погано вас захищав. Вас мало не викрали. Ви згоріли на сонці. Я зроблю вам новий амулет. Кращий. Подібне більше ніколи не повториться. Замок охороняють тіні, вони не пропустять нікого, хто має лихі наміри. Моя пані, пробачте, я винен, що ви втратили розум. Але тепер ви знову при тямі. Це добре.