Розділ 27. Бал

Бальну залу оздобили з максимальною розкішшю. Рогнеда б оцінила. А от музиканти грали так само посередньо, як і на вчорашньому обіді.

Танці з принцесою були розписані. Перший віддали принцу Вільяму, другий — Устину. Власне, крім них залишилося лише двоє вельмож, усім іншим подякували, повернули подарунки, і попросили не ображатися на відмову.

Устин спостерігав. Касія під час танцю з Вільямом виглядала щасливою. Посміхалася, мило з ним про щось розмовляла. Нарешті, музика спинилася. Оркестр заграв наступний танець, і Устин з поклоном запросив Касію. Вільям невдоволено піджав губи, але відступив, не бажаючи порушувати порядок.

Устин не збирався брати з нього приклад.

— Ви сьогодні ще чарівніші, ніж учора. Я вражений, — Устин повів Касію в танці.

— Дякую. Я теж вражена: ви перший маг, з тих, кого я зустрічала, хто вміє танцювати.

— Мене навчила фея.

— Правда?

— Так.

— Як ви її вмовили? Більшість людей цих створінь навіть не бачили. Ви, мабуть, їхній добрий знайомий?

— Не думаю, що феї погодяться з таким визначенням. Я маг. Знаєте, чим займаються маги, коли приходять в Праліс?

— Чим же?

— Полюють на чарівних істот і перетворюють їх на щось корисне.

— То ви полювали на фей?

— І на них теж.

— Кажуть, феї дуже вродливі.

— Вони небезпечні. Феї заманюють людей в хащу і вбивають. Не варто вірити їхнім милим личкам.

— Який жах!

— Я вас налякав? Пробачте, — Устин зобразив щире розкаяння і повів принцесу так, щоб опинитися ближче до дверей, які виходили в сад.

— Я знаю, що в Пралісі небезпечно. Не всі звідти повертаються. А ви часто там бували?

— Так. Дозвольте вас викрасти?

— Що?

— Я не хочу вас відпускати. Покажіть мені сад.

— Я обіцяла два наступні танці графу Морському і пану Ольгерду…

— Я знаю. Тому і попереджаю, що хочу вкрасти вас у них.

— Це неввічливо і протирічить протоколу.

— Байдуже.

— Я принцеса, я не можу порушувати правила.

— То станьте моєю дружиною і встановлюйте власні  правила.

Не припиняючи танцю, Устин вивів її з зали на терасу. Ступив у тінь і переніс далі в сад. Знову тінь — і темна галявина, так далеко, що музика ледве долинала сюди.

— Ох! Як ми тут опинилися?

— Я все-таки маг.

— Ті маги, з якими я знайома, не вміють миттєво переміщуватися.

— Я сильний маг, — Устин клацнув пальцями, викликаючи зграйку світляків, які своїми вогниками перетворили темну галявину на казкове місце.

— Як гарно!

— Подаруєте мені ще один танець?

— Ви нахабні, — Касія подала йому руку.

— Я знаю, що я хочу.

— І що це?

— Я хочу вас.

— Як прямолінійно.

— Я побачив вас у чарівному дзеркалі і зрозумів, що ви мені потрібні, як ковток повітря. Якби ваш батько не оголосив, що шукає вам нареченого, я викрав би вас серед ночі і забрав до замку.

— Коли ви так говорите, мені страшно, — відповіла принцеса, але в її очах світилося захоплення, а не страх.

— Ваша високосте, Касіє, ви станете моєю дружиною?

— Так… Тобто… якщо…

— Я слухаю.

— Випийте це, — вона дістала з кишені знайому пляшечку. — Я повинна вас запитати.

— Гаразд, — Устин роззирнувся. Знайшов лист достатнього розміру і зірвав його з дерева. Склав з нього стаканчик.

— То ви не проти?

— Я не збираюся вам брехати, принцесо. Я вип’ю зілля правди і відповім на будь-які ваші запитання. Сподіваюсь, ваш батько уже переконався, що зілля справжнє, то ж ви не будете сумніватися в моїх словах?

— Так, — опустила очі Касія.

Устин викликав невеликий дощ, якраз достатній, щоб наповнити стаканчик, і простягнув цю воду Касії.

— Одну каплю. Якщо більше, — то я почну розповідати все своє життя від самого народження. Не думаю, що ви хочете почути, як я в дитинстві крав яблуні в сусідському саду.

— Думаю, це було б цікаво, — усміхнулася Касія, відкорковуючи пляшечку.

— Зовсім ні, — Устин випив зілля. — Питайте.

— Ви дійсно крали яблука?

— Ні. В мене не було на це часу. Я з семи років вчу магію.

— Пане маг, то ви мені збрехали?!

— Зовсім трішки, тільки щоб побачити як ви усміхаєтеся. У вас дуже гарна посмішка, ваша високосте. Мені приємно дивитися на ваше радісне і щасливе обличчя.

— Пане Біловолосий…

— Устин. Для вас я просто Устин, — він зробив крок до неї, скорочуючи відстань. Достатньо, чи краще підійти ближче?

— Це надто фамільярно… — зашарілася принцеса.

— Зробіть мені ласку, — він трохи схилився до неї.

— Тоді і ви звіть мене Касією, — принцеса звела на нього погляд. Трохи страху. Трохи надії. Дрібка почуттів. Запах меду і м’яти…

— Дякую, Касіє… — Устин нахилився, щоб поцілувати … але відчув її подих на своєму обличчі і не зміг змусити себе торкнутися губ. Відсторонився. — Пробачте. Я забагато собі дозволяю…

Несподівано принцеса сама потяглася до нього, обхопила за шию і поцілувала.

Зусиллям волі Устин змусив тіло розслабитися.

— Ти мене кохаєш? — схлипнула принцеса, на мить перервавши поцілунок, але не розплющуючи очі і не розмикаючи обійм.

— А ти повіриш, якщо я скажу про це на другий день знайомства? — зілля вирувало в крові, не даючи збрехати. Якщо принцеса захоче, щоб він говорив прямо… Устин змусив себе поцілувати її. Не так вже це й неприємно. Не гірше, ніж з Лискою.

Обійняти. Притиснути. Сховати кігті, які готові вп’ятися в спину дівчини. Це особливе полювання. Здобич потрібно принести Рогнеді цілою і живою. А зілля доведеться доробити: недостатньо пригнічує волю, хоча зараз це йому на руку.

— Касіє… — Устин нарешті розімкнув обійми. Рука смикнулась витерти губи, але він вчасно спинився.

— Я все-одно повинна дещо спитати… — принцеса, рожева від сорому за власні дії, нервово м’яла поділ сукні.

— Я все розумію. Запитуй, доки зілля ще діє, — Устин говорив максимально м’яко, зважуючи тон голосу і змушуючи себе тепло усміхатися. Отже, під дією зілля не можна сказати те, що не є правдою, але зусиллям волі можна змусити тіло брехати. Хоча, можливо йому вдається це тільки тому, що він майже все життя прикидався не тим, ким є. Доки він не зустрів Рогнеду, бути собою означало бути покараним. Згадувати себе колишнього було боляче, але … Устин добре умів вдавати того, кого хотіли бачити довколишні. Принцеса хотіла бачити закоханого в себе сильного і вродливого мага — він дасть їй це.