Розділ 25 Обід в королівському палаці і ще дещо

Тронний зал обставили з розкішшю, від якою в Устина рябило в очах. Забагато світла. Забагато блиску. Забагато гостей і придворних, які дихали в спину і поїдали поглядами. Устин шкірою відчував їхню цікавість, а уважні, цікаві, зверхні погляди дряпали і викликали бажання втекти.

Неможна.

 Пані чекає на королівську кров.

Король сидів на золотому троні з майже двометровою спинкою. Обабіч нього стояло ще два, трохи нижчих трона: для королеви і принцеси.

Касія вдягла ніжно-блакитну сукню, яка їй надзвичайно личила, і те саме намисто, яке Устин відправив до палацу в якості першого подарунка.

Чудово.

Спочатку дарунки вручали принци і, звісно ж, нахаба, що прилетів на віверні, йшов першим.

— Його високість принц Марек із Вишневого королівства!

Герольд стукнув церемоніальним посохом, і гоноровий принц вийшов наперед.

Слуги несли слідом подарунки: шуба з білого тигра, діадема, усипана брильянтами, ароматні смоли, скриньку із зарядженими магією кристалами, з яких можна було виготовити безліч артефактів.

Непогано, Устин оцінив.

— Дякую, це надзвичайно щедрі подарунки, — привітно посміхнулася Касія. — Обов’язково вдягну цю чудову діадему на завтрашній бал.

Принц Вільям, той, хто приїхав в кареті, підніс в дар розкішний килим і рубін, розміром з гусяче яйце.

Вислухав захоплення королівської родини і відійшов. Його місце зайняв Любомир.

— Це реліквія мого роду. І золота пташка, яка співає кожного разу, коло на небі повний місяць. У неї дійсно чудесний голос.

— Квіти і пташка… ем.. Дякую, — видно було, що принцеса подаруноки не оцінила.

А от Устин оцінив. Якщо пташка була звичайним зооморфом, жорстко зафіксованим в певній формі за допомогою заклинання, то троянди, темно-бордові, майже чорні, з золотими прожилками, нагадували квіти з герба Княгині. Рогнеді б вони сподобалися.

— Маг-стихійник із далеких країв, Устин Біловолосий! — герольд вчетверте стукнув посохом.

Ну а що, не Убивцею фей представлятися ж?

Вклонився так, ніби танцював з феєю. Помахом пальця прикликав скриню. Та прилетіла, стала перед королівською сім’єю і слухняно відкинула віко. Всередині лежали менші шкатулки. Спершу вилетіла малахітова. З неї випурхнув смарагдовий гарнітур: кольє, сережки, браслет.

— Це не просто прикраси. Це артефакти, із захистом від отрути, злого ока, і лихих намірів.

— Яка корисна річ, — кивнула королева.

Наступною із скрині вилетіла кришталева шкатулка і показала свій вміст: гребінь.

— Зроблений з кістки феї, прикрашений гномськими самоцвітами. Та, хто буде ним розчісуватися, ніколи не посивіє і завжди матиме густе волосся.

— Два артефакта, — відзначила королева, доки принцеса дивилася на Устина захопленим поглядом.

— Чотири, ваша величносте. Я майстер з артефактів. Можу виготовити будь-що.

Зі скрині вилетів довгий футляр, в якому ховався меч в позолочених піхвах.

— Меч подвоює силу господаря, з ним навіть нездара зможе протистояти вмілому мечнику, а вмілий воїн стане непереможним.

Про те, як сміялася Рогнеда, коли він прийшов на тренування із цим нашвидкуруч зачарованим мечем, Устин, звісно ж, згадувати не став.

Четверта коробочка, виточена із цільного шматка кришталю, ховала в собі невеличку пляшечку ніжно-блакитного трунку.

— Зілля правди. Одна капля і людина відповість на будь які ваші питання. Діє протягом четверті години.

— Ви нас вразили, пане Устине, — прихильно кивнув король Рональд.

Устин з поклоном відійшов. Відчувши, що йому свердлять спину ворожим поглядом, оглянувся: Марек. Принц-маг зло звузив очі. Устин відповів йому посмішкою. Так, на цьому сватанні вони один для одного найнебезпечніші конкуренти.

Після церемонії вручення подарунків, наречених і гостей запросили до бенкетної зали. До шурхоту одягу і тихого гомону додався ще й звук музики. Не те щоб оркестр на балконі не старався, але Устин як ніколи до цього зрозумів, чому Рогнеда так цінувала музикантів графа Злотого.

Женихів розсадили згідно рангу. Устин опинився між принцом Вільямом і якимось графом, навпроти Любомира, який іноді кидав на нього насторожені погляди, але поки що мовчав і не видавав, що впізнав того, хто спалив ворожку, яка відправила його молодших братів на смерть.

Принцу Мареку, як найповажнішому гостю, дісталося місце коло принцеси, але він частіше дивився на Устина, ніж на Касію.

— Що ж це великий маг не п’є вина? — Марек звернув увагу, що Устин вдруге відмовився, коли слуга намагався піднести йому напій.

— Ваша високість надзвичайно уважні, — Устин відсалютував келихом з узваром.

— Боїтесь захмеліти?

— Не люблю смак.

— Хочете сказати, що нам подали погане вино?

— Не варто шукати в моїх словах образу господарів.

— Якщо це не образа, то що тоді? Слабкість? Страх? Боїтеся, що вас зморить з одного келиха?

— Чому це вас так турбує? Боїтеся мене і сподіваєтеся споїти?

— Я нікого не боюся, тим паче різних … артефакторів, — принц відкинувся на спинку крісла, граючи вином в кришталевому келиху.

— Готові довести свої слова ділом? — Устин повільно взяв з таці шматочок яблука і закинув до рота.

Королівське подружжя, яке з цікавістю слухало розмову, напружилося.

— Завтра бал, — королева спробувала перевести розмову в мирне русло. — Ви любите танці, ваше високосте?

— Я не запізнюся на бал, — посміхнувся Марек. — Багато часу не треба, щоб провчити вискочку.

— Звісно. Ви не запізнитеся на бал, бо ви на нього просто не прийдете, — Устин з натяком посміхнувся.

— Я попросив би вас обійтися без кровопролиття, — нахмурив брови король.

— Звісно, ваша величносте, — схилив голову Устин. — Завтра вранці я відправлю Марека додому. З поваги до вас, живого і не сильно побитого.

— Поєдинок, — Марек встав.

— Поєдинок, — Устин відсалютував йому келихом з узваром.