Розділ 24. Приїзд наречених

Устин вдягнувся так, щоб , як казала мати, було «відразу видно, що ти не з простої родини, а з заможної». Чорному кольору він зраджувати не став, але тканину майже не було видно за густою вишивкою. Золоті нитки, дрібні самоцвіти, прикраси, які Устин начепив на всі видимі місця, перетворили молодого мага на павича в шлюбний сезон, але якщо вже їдеш сватати принцесу, то мусиш мати відповідний вигляд.

Вмовити Вогника на золоте сідло Устину не вдалося, максимум на що погоджувався татош — це недоуздок.

Слідом за конем летіла поважного розміру скриня. Дубова, оздоблена золотими пластинами і наповнена дарами для її високості.

Офіційно король Рональд заявляв, що принцеса обере собі гідного чоловіка за покликом серця, але знайомство женихи повинні були почати з достойних подарунків, тож Устин небезпідставно вважав, що принцесу віддадуть тому, кого вважатимуть найвигіднішою партією з точки зору татуся-короля.

Устин заявив про себе як про мага чотирьох стихій із далекого королівства. Написав листа, додав подарунок у вигляді діамантового кольє(самоцвіти гномів якраз стали в нагоді). Вже на наступний ранок йому передали запрошення від короля. Явитися потрібно було в один день з іншими претендентами на руку принцеси.

Першими на подвір’я запускали королівських осіб, таких виявилося двоє. Один, вбраний ще більш багато і вигадливо, ніж Устин, їхав в кареті і, судячи з насупленого виду, був дуже незадоволений, що його змусили чекати кілька хвилин, доки герольд читав пишномовне запрошення, а потім урочисто, під звуки оркестру,  відкривали ворота.

Другого принца Устин знав: його брати, Тихомир і Велемир, служили Рогнеді після своєї смерті, доки їх не упокоїли. Рудий, з акуратною борідкою, верхи на буланому коні, вбраний в добротний дорожній одяг Любомир вирізнявся серед наречених, як темна пляма на золотому полотні.

Після принців мали зайти маги, а вже потім усі інші, хто наважився поборотися за руку принцеси. Серед бажаючих знайшлося два купці, один мисливець за зооморфами, і півтора десятка вельмож різного віку, які дивилися на усіх зверхньо і презирливо.

Устин заїхав у двір відразу за Любомиром, спішився і накинув кінець недоуздка на золоте кільце конов'язі.

Шум вгорі привернув його увагу: з неб спускалася віверна з вершником на спині.

Татош нервово забив копитом.

— Розумію, Вогнику, але ми тут у справі. Не втручайся. Не зараз.

Поневолений магом зооморф зробив коло над площею і приземлився прямо в дворі. Вершник— молодик, трохи старше Устина, зіскочив з сідла і обурено подивився на конов’язь: золотих кілець було тільки двоє, решта — срібні, і кілька мідних.

Що ж, судячи з багатого одягу і вінця на голові він теж був з королівської родини, а отже, на відміну від Устина, мав повне право користуватися золотим кільцем.

— Ти надто високої про себе думки. — процідив молодик крізь зуби.

— Та невже? — посміхнувся Устин у відповідь. — То зніми мій повід і прив’яжи свого фамільяра.

Він демонстративно клацнув пальцями і недоуздок вплавився в кільце.

— Відведіть дракона в стійло, — молодик кинув повід лакею і пішов за своїм провожатим.

Устин відчув чийсь погляд. Знайшов очима вікно в палаці, на якому ледь помітно хитнулась штора, —принцеса? Він вклонився, не надто низько, але достатньо, щоб виявити повагу, і послав у вікно усмішку. Ту саму, на яку так добре велися феї.

— Пане, прошу за мною, — до нього з поклоном підійшов призначений в супровід слуга.

Женихів провели кожного до своїх покоїв. Після відпочинку їх чекали на церемонію вручення дарів і розкішний королівський обід.

— О, їх так багато! — принцеса Касія з цікавістю спостерігала у вікно за приїздом претендентів на її руку і серце.

— І всі багаті, —Ліса, одна з фрейлін і по сумісництву наперсниця її високості, теж з цікавістю дивилися у вікно. —  Он навіть два принца є, а ви переживали, що усіх молодих і нежонатих розібрали ваші сестри.

— Принца Вільяма таким вже молодим і  не назвеш, — заперечила Касія, несхвально дивлячись на чоловіка у кареті. — А принц Любомир — рудий.

— То й що?

— Я не хочу, щоб мій чоловік був рудим. Раптом діти будуть на нього схожі? Ой, а хто той красунчик? В нього такий гарний кінь, мабуть чарівний.

— Маг, мабуть. Тільки у них є фамільяри.

— Ліса, поглянь тільки, яке в нього волосся! Майже таке саме гарне, як моє.

Своїми золотистими косами товщиною в руку Касія гордилася з повним правом.

— Ой, ваша високосте, погляньте, це ж принц Марек прилетів, — Ліса захоплено ахнула. — Він маг, і в нього власний дракон.

— Батько говорив, що я повинна до нього придивитися. Марек не просто маг, він ще й наслідний принц.

Принцеса з цікавістю спостерігала за сценою коло конов’язі. Обидва мага, один з яких був королівської крові, а інший — достатньо нахабним, щоб сперечатися з принцом, здалися їй однаково привабливими. Один, весь в чорному з золотом. З довгим білим волоссям на вогнегривому коні приковував погляд, але і принц Марек не поступався ні зовнішністю, ні багатством. В червоному з золотом одязі, з золотою короною на чорному хвилястому волоссі, він здавався взірцем чоловічої привабливості.

Але коло конов’язі залишився саме кінь незнайомого мага. Касія нахилилась вперед, щоб краще роздивитися його, і в цей час маг підняв погляд і помітив її. Посміхнувся і вклонився.

Касія злякано відступила. Трохи незручно вийшло. Наче вона підглядала… Серце завмерло, а потім забилося швидше.

— Що сталося, ваша високосте? — Ліса не зрозуміла її реакції.

— Той маг… він мене помітив.

— То й що? Ви наречена, маєте право розглядати женихів. Вам ще з них кращого обирати.

— Ваша високосте, час збиратися на зустріч з женихами, — до кімнати, кланяючись, увійшли фрейлини і служниці, несучи вбрання і прикраси.