Розділ 23. Принципи торгівельної магії від Крокуса

Рогнеді не ставало краще. Устин був вимушений посадити її на ланцюг в тренувальній. Шкіряний нашийник, на зовнішню сторону якого   він наніс срібні підкорюючі руни, не дозволяв оскаженілій упирисі звільнитися.

Руки і ноги теж довелося прикути до стіни. Ланцюги були такої довжини, щоб Рогнеда могла стояти, лежати, і навіть зробити два кроки, але не більше.

Раз на добу Устин давав їй свою кров: протягував руку, дозволяв рвати вени в жадібно пити. Кожного разу він сподівався, що Рогнеда зможе спинитися сама. Але час йшов, а самоконтроль до неї не повертався Тож знову і знову доводилося силою розтискати її щелепи і звільняти понівечену руку. Не дивлячись на цілюще зілля, шрами від цих укусів не сходили.

Кожного дня у Рогнеди була жертва, яку вона могла випити повністю: фея, ельф, перевертень, грибб, зооморф, людина, маг, відьма… Жодна кров не допомагала. Це вже перетворилося на рутину: вполювати жертву, вимити її в колишній лазні для слуг, і відправити до Рогнеди. Княгиня любила, щоб шкіра в жертви була чистою, тож Устин намагався робити все так, наче вона все ще була при тямі, а не вела себе як скажений звір.

А ще він тепер боявся залишати Рогнеду саму. Останнім часом в Старий Замок приходило забагато гостей. З цим потрібно було щось робити. Устин не придумав нічого кращого, як встановити власну охорону.

— Гадаєш, це хороша ідея? — Крокус, який після отриманих травм тимчасово не міг літати, але вперто тримався за подобу ворона, йшов слідом, несхвально поглядаючи на торбу, яку Устин ніс в руках.

— Ніхто сторонній більше сюди не зайде. Тіні пропустять тільки нас з тобою і Вогника, — Устин ходив ззовні довкола замкової стіни і закопував у землю кістки, що залишилися від тіл убитих фей. — Сподіваюсь, цей захист спрацює краще, нім намисто.

— Якби не твоє намисто, Рогнеда померла б.

— Воно погано спрацювало і не варто того часу, що я на нього витратив. Потрібно щось невеличке, щоб Княгиня могла завжди носити на собі. Можливо, кулон. А до нього прив’язати тінь. Зробити такий артефакт буде швидше і простіше, ніж ще одне намисто із сердець фей. Але це потім. Спершу — вартові.

— Захист від сонця Рогнеді б не завадив, — погодився ворон, — але його неможливо створити.

— Я щось придумаю, — вперто стиснув губи Устин. — Не даремно ж я підкорив тіні.

Частину кісток він розмістив із зовнішньої сторони стіни, а частину — зсередини. Залишилось —  активувати захист і сподіватися, що він спрацює.

Устин сів посеред двору, прямо на сиру землю, з якої тільки кілька днів як зійшов сніг, і розрізав вени на обох руках, дозволяючи крові вільно стікати.

Над тими місцями, де він прикопав кістки, почав клубитися чорний туман. Тіні згущувались, формуючи високі темні фігури без обличь, але з крилами. Тіні убитих ним фей встали і завмерли, ледве коливаючись, наче від вітру.

Досить.

Устин випив цілюще зілля, загоюючи рани.

— Виглядають моторошно, — Крокус нервово переступив з лапи на лапу.

— Зараз перевіримо, настільки, — Устин подумки віддав наказ тіням привести одного із упійманих вчора розбійників. Графа довелося відпустити. Не тому, що було шкода цього молодого чоловіка, а тому що хотів вірити: Рогнеда одужає і ще поїде на бал. І в театр сходе. Їй сподобається. Точно сподобається.

Розбійника витягнули на двір. Тіні, що притягли його, розвіялися. Чоловік зашугано роззирнувся, не знаючи, чого очікувати. Тінь феї, яка стояла найближче, зреагувала миттєво. Вона підлетіла до розбійника, огорнула його темрявою і через хвилину виплюнула на землю мертве висохле тіло.

— Працюють, — Устин підвівся і втомлено оглянув результат своїх чарів. — Завтра дороблю тіньову стіну, і можна буде не хвилюватися. Ніхто сторонній не зайде без дозволу.

Помахом руки він звелів тіням заховатися. Примарні феї зникли , повернувшись назад в кістки, з яких їх створили.

Після заходу сонця Устин відвів Рогнеді чергову жертву. Після півночі прийшов сам. Додатково оплутав Рогнеду тінями, позбавляючи можливості ухопити себе і загризти до смерті, і простяг руку. Мовчки терпів біль, а коли в очах почало темніти, ухопив упириху за щелепу, надавив, змушуючи розкрити рота і відпустити руку.

Мовчки вийшов з тренувальної, зачинив двері і безсило сповз по стінці. Звично випив зілля. Рвана рана на передпліччі затяглася, але легше не стало.

— Ти як? — Крокус процокав кігтями по кам’яній підлозі.

— Вона все ще не прийшла до тями, — перед очима все плило, чи то від втрати крові, чи від непролитих сліз. — Я не знаю, що мені робити. В книгах не можу нічого знайти. Кров не працює… Як мені повернути Рогнеду?

— Не знаю, — зітхнув Крокус. — Раніше такого не було. І раніше я завжди відчував її, а зараз…

— Ваш зв’язок зник?

— Не те щоб… швидше, ослаб настільки, що все, що я відчуваю, це слабкий відголосок емоцій. Переважно це голод. Іноді — бажання рвати все довкола. І я більше не можу ні передати, ні забрати в неї силу. Наче і не фамільяр, — ворон сумно крякнув.

— Можливо, потрібно більше магів? У них же кров сильніша, ніж у звичайних людей.

— Найсильніша кров — блакитна.

— Королівська кров! — Устин загорівся надією. — Я ще не приводив їй на обід короля.

— Знаєш, блакитна кров на кожному перехресті не валяється, — відповів Крокус. — Принців і принцес продають рідше, ніж звичайних дітей. За останні півстоліття була тільки одна така дитина, і та десь згинула.

— Ні, дитина не підійде. Потрібний дорослий король або принц, — Устин почав прораховувати можливості.

— Короля тобі ніхто не продасть.

—  Принц або принцеса теж згодяться.

— Їх так просто не отримати. Доведеться красти.

— Красти? — перепитав Устин.

— Але красти не дуже добре: можуть прийти і вимагати назад. Так нечасто, але буває. Краще вже чесно купити, — продовжив розповідати Крокус. — От звідки ти думаєш у відьом беруться учениці і ученики? Вони їх ще дітьми купують у батьків, вирощують і далі вже чи на інгредієнти розбирають, чи далі перепродують. Купити дитину у того, хто володіє нею по праву крові — найнадійніший спосіб отримати повну владу над людиною.