Розділ 21. В холі

Наступні три тижні після балу Рогнеда і Устин майже не вилазили з ліжка. Княгиня навіть на полювання лише двічі їздила, та й то у супроводі Устина.

Вдень, коли Рогнеда впадала в сон-заціпеніння, Устин або працював в лабораторії, або їздив з Вогником в ліс. Запас інгредієнтів потрібно було поповнювати, а тут ще й гноми запропонували самоцвіти в обмін на крила зимових фей. Дорогоцінне каміння добре утримувало заклинання, з нього можна було б виготовити багато різних артефактів, то ж Устин погодився.

Вночі вони з Рогнедою трохи захопилися. Пані забажала переміряти усі свої прикраси, але вдягала їх на Устина. Одна з сережок досі муляла йому пупок. Забув зняти. Добре, хоч з інших місць подіставав. Де побувало перлове намисто навіть згадувати соромно.

Сьогодні гноми чекали його в «Корчмі» для обміну товаром. Там же Устин розраховував і пообідати. Збиті вершки і дрібно нарізане яблуко не надто ситний перекус, хотілося м’яса, бажано з кров’ю, але вранці він проспав, тож довелося відмовитися від сніданку.

Справи з гномами вирішив швидко, і вони розійшлися задоволені одні одним. Незрозумілий неспокій підганяв, то ж швидко поївши, Устин поспішив до замку.

— Куди поспішаєш,  маг?

Оксамитовий голосок змусив зупинитися. Сніжна фея, наче виточена з прозорого кристалу, з посмішкою наближалася до нього. Пишні груди і стегна ледве прикривало снігове мереживо, біле волосся спадало на злегка блакитну шкіру. Червоні губи злегка розтулені в обіцянці гарячого поцілунку. Що ж, буде для Рогнеди гостинець.

Устин посміхнувся, широко розплющуючи очі. Якщо зробити погляд максимально наївним, то фея втратить будь-яку обережність, повіривши, що «людський маг» повівся на її принади.

— Який гарненький. І кінь у тебе не простий, — фея спинилася на відстані потягнутої руки.

— Хто ти? Ти така вродлива… — голос бринів від захоплення.

— Подобаюсь? — фея кліпнула, за спиню розкрилися кришталеві крила, що в сонячному промінні мерехтіли веселковими барвами.

— Можна?... — Устин зобразив захоплення і простяг руку, щоб доторкнутися до дива, але спинився, наче не насмілюючись.

— Можна… — фея трохи піднялася над землею, щоб її обличчя було на одному рівні з його, і потяглася за поцілунком.

Попалась.

Тіньові пута спеленали фею з ніг до голови, спутавши крила і міцно затуливши рота. В синіх очах майнув страх і запізніле розуміння, кому вона потрапила до рук. Устин же перекинув здобич через сідло, і Вогник поніс його далі.

Те, що сталося лихо, Устин зрозумів, ледве дістався до брами. Кинувши фею перед порогом, він увірвався в замок. Позаду цокотів копитами Вогник.

Хол був усипаний кістками скелетів-охоронців. В кутку стояв рогатий чорний ящір, а сходами спускався літній маг з мішком на спині.

— Ящір, фас!

— Під сідлом! З вуздечкою! Зі шпорами!! — за спиною шаленів від злості Вогник. Татош спалахнув таким жаром, що аж Устин спиною відчув. Оглядатися і дивитися, що там відбувається не став: фамільяр справиться з ящуром, а йому потрібно вбити зайду.

Устин дістав жезл. Повітря — знищити захист і збити з ніг. Вогонь — спалити на попіл.

Перший удар досяг цілі. Маг упав зі сходів, впустив мішок. А от вогняний смерч зайда відбив. Вогонь пронісся над мішком, спалюючи його. Знайоме шипіння… В мішку виявилася княгиня. З протяжним шипінням розсипалась одна із червоних намистин, захистивши Рогнеду від вогню.

Помахом руки Устин закрив портьєри, перекриваючи доступ світлу.

Маг з кривою посмішкою викликав вогонь і спалив штори. Світло знову залило кімнату. Рогнеда закричала від болі, виринаючи зі сну. Вона горіла заживо, але не могла померти: намисто із сердець фей захищало від проміння, але недостатньо. Світло, хоч і не могло нанести смертельної шкоди, все одно обпікало.

Із шипінням розсипалась чергова намистина.

— Відступи, або вона помре!

Замість відповіді Устин призвав тіні. Вони непроникною завісою оточили кімнату зсередини, перетворюючи день на ніч. Маг розвів руки в сторони і між його жезлом і вільною долонею утворився стовп світла, який знищив тіні. Сонце знову заглянуло в кімнату. Ненадовго.

Устин створював тіні, маг їх знищував. На те, щоб атакувати супротивника ні одному, ні другому не вистачало часу. Варто  було відволіктись Устину, як Рогнеда починала горіти. Варто магу було залишити тіні в спокої, як Устин тут же атакував його. Маг вже пропустив один удар і не хотів повторно відчути силу молодого супротивника.

Закляття доводилося створювати з такою швидкістю, що затримка навіть на один удар серця могла стати фатальною. Так могло тривати довго. До вечора, або до того моменту, доки один із супротивників не виснажиться першим.

Устин ледве встигав відновлювати тіні. Зайда виявився сильнішим за будь кого, з ким йому до сьогодні доводилося стикатися.

Слабкість накрила зненацька. Устин навіть не відразу зрозумів, що стало тому причиною: Вогник. Фамільяр потягнув з нього силу. Оглянутися і з’ясувати, що сталося, не було можливості: миттєва заминка могла вартувати життя.

Бій слід завершувати. Хай навіть з ризиком.

В жезлі ще залишалися готові до використання руни землі і води. То ж коли маг вчергове розвіяв тіні (стовп світла цього разу був трохи меншим, адже противник теж виснажувався), Устин не став знову їх кликати.

Дорогоцінні секунди він витратив, щоб активувати останні закладені в жезл заклинання.

Підлога тріснула, але маг відскочив у бік, уникаючи падіння. В цей час його огорнула водна хвиля, яка миттю перетворилася на шмат льоду. От тільки надовго вона мага не втримала. Устин ледве встиг відновити тіні, як противник уже звільнився і вдарив його чистим болем. М’язи скрутило судомою, в очах потемніло. В цей момент Вогник знову потягнув сили і Устин не встояв.  Він упав. За спиною пролунав переможний рев. Маг спрямував жезл, з  якого вилетіла блискавка. Захиститись від цього удару Устин уже не зміг.