Розділ 20. Кілька тижнів до весни

Прокинувся Устин у спальні княгині. Рогнеда спала, ледве прикрита ковдрою. Він потяг за кутик, оголюючи тіло, яке вчора мав нагоду вивчити з усіх сторін. Як виявилося, близькістю можна займатися не тільки в  тих двох позах, які зображені у талмуді про людську анатомію. Так сильно навалюватись і притискатись не необхідно, вистачає і інших позицій. Власне, тісно було тільки в кареті, та ще трохи в дверях, де він ударився об одвірок куприком. А от на сходах, на столі і на ліжку було набагато зручніше.

Другим відкриттям стало те, що пити кров пані може не тільки з вени на шиї. Вена в паху їй сподобалася не менше.

Цікаво, чи Рогнеда прокинеться, якщо він зараз повторить те, що вони з нею вночі витворяли?

Чи то Устин погано старався, чи то денний сон упирів аж надто відрізняється від звичайного, але княгиня прокинулася як завжди: незадовго до заходу сонця.

— Ти хоч з кімнати виходив? — поцікавилася Рогнеда, розплющивши очі і побачивши Устина поряд все ще роздягненого і зі слідами нічної пристрасті на тілі.

— Ненадовго.

— Чому повернувся?

— Вирішив подати вам вечерю в ліжко, моя пані.

— Я планувала сьогодні спробувати крові пана Олафа із Бузкового маєтку. Він молодий і вродливий.

— Мені за ним збігати?

— А ти зможеш?

— Якщо накажете, моя пані.

 — Не сьогодні, — Рогнеда потягнулася до його обличчя. — Сьогодні в мене на вечерю буде один юний бовдур.

Тримаючи Устина за підборіддя, Рогнеда вкусила його за губу, а потім поцілувала, п’ючи кров разом із ніжністю.

***

Аластер знав: породження ночі потрібно ловити вдень. Бажано — в літній день. Щоб сонце світило яскраво, відбирало в потвори силу і безжально спалювало. От тільки зілля, виготовлене із крові Кривавої Княгині закінчувалося, а старий маг уже звик відчувати себе непереможним. Знав би, що її кров настільки корисна, то не дозволив би в’язати лісове поріддя до стовпа, а забрав би в свою лабораторію. Але зробленого не повернути. Тепер от доводиться збирати сили і йти в лігво почвари. Княгиня потрібна йому живою. Він посадить її на ланцюг і матиме постійне джерело для зілля.

До замку Аластер відправився сам. По-перше, загін тільки ускладнив би пересування Пралісом, ставши гарною приманкою для чудовиськ, що населяли його. По-друге, він не хотів, щоб хтось ще знав про те, що він полонив Криваву Княгиню. Деякі речі мають зберігатися в таємниці.

Аластер розумів, що крім упирихи доведеться мати справу з її захисниками: фамільяром і тим біловолосим магом, який забрав Княгиню прямо з місця страти, і вбив трьох магів одним помахом руки.

Але в своєму успіху Аластер не сумнівався. Власна сила і потужні артефакти робили його сильнішим за будь якого іншого мага, а фамільяр давав перевагу у боротьбі з породженнями Пралісу.

Так, у нього був фамільяр. Підкорити зооморфа щастило одиницям, але він зміг. Тож тепер завжди мав додаткову магічну підтримку у вигляді живого джерела енергії. Зооморф мав вигляд схожого на коня чорного ящера. Він був без крил, зате з шипами на хвості, гострими зубами, і рогами, які надавали ящеру ще більш грізного вигляду.

І, на відміну від звичайних коней, ящір рухався швидко за будь-якої погоди. Зима добігала свого кінця, дороги в королівстві перетворилися на суцільне багно, але в Пралісі ще лежав сніг, у який що кінь, що людина провалювали де по коліна, а де й по пояс. Але зооморф умів рухатися по сніговому покриву не провалюючись.

Щоб знайти Старий Замок маг витратив сім днів: пара капель крові упирихи на компас, і чари Пралісу вже не змогли збити його зі шляху.

До замку Аластер дістався на світанку. Рано. Упириха ще може бути при тямі. Тож маг зачаївся під гіллям розкидистої старої ялини і спостерігав.

Тихо. Безлюдно. Сонце піднімалося все вище. Пора. І ось коли Аластер уже зібрався вибратися зі свого сховку, брама розчинилася, і з воріт виїхав вершник. Вогнегривий кінь, чорний плащ, біле волосся… Маг розплився в переможній усмішці: в замку залишилось на одного противника менше.

Почекавши ще з пів години і переконавшись, що біловолосий вершник не повернеться найближчим часом, Аластер погнав ящера до замкової стіни.

Мур не вражав: звичайна кам’яна стіна, без рову чи сильних заклинань. Ворота — на символічному магічному замку, зняти який не склало труднощів. Кривава Княгиня дуже необачна, або ж надто покладається на інший, прихований захист.

Двір маг також здолав без проблем, а за дверима замку його зустрів скелет у лівреї:

— Пані спочиває. Зачекайте.

Аластер упокоїв нежить одним коротким заклинанням. Скелет розсипався на окремі кістки, що зі стуком розсипались  по підлозі.

І тільки після цього почався опір вторгненню.

Три десятка скелетів, переважно людських, вийшли з таємних ніш в стінах і підлозі й накинулися на мага.

— Ящір, фас.

Аластер дав наказ фамільяру знищити мертвих. Сам маг звірився з компасом: упириха ховалася нагорі.

До сходів Аластер не дійшов: на нього накинувся ворон, фамільяр Княгині. Маг очікував цього: для ворона він заготовив повітряну пастку. Короткий вольовий імпульс і з жезла вирвався смерч, який підхопив фамільяра і вдарив об стіну. Ворон упав, його крила і голова неприродно повернулася. Він в останнє стріпнувся і завмер.

Ящір тим часом розносив скелетів, яких залишилося менше половини.

Аластер застосував вітер, щоб відсунути вбік важкі портьєри. Вперше за сотні років зал осяяло сонячне світло. Якщо упириха виявиться небезпечнішою, ніж він розрахував, то, щоб перемогти її, достатньо буде заманити на світло.

Маг рушив по сходах.

Кривава Княгиня спала не в гробу. Чесно кажучи, менше за все маг розраховував опинитися у звичайній жіночій спальні. Страшна потвора, яка живиться кров’ю молодих юнаків, спала на ліжку, застеленому ніжно-ліловим простирадлом під чорною хутряною ковдрою.

Горіли магічні світильники. На столику коло ліжка стояла таця із залишками фруктів і порожніми креманками. Підлогу встеляли стрічки і розсипані прикраси. До билець ліжка теж були прив’язані стрічки, деякі зі слідами крові.