Розділ 19. Бал

В замок Устин повернувся в час заходу сонця. Рогнеда, вбрана в розшиту діамантами чорну сукню, що мерехтіла, наче зоряне небо, саме спускалася сходами.

— О, ти вже тут.

— Так, моя пані, — Устин не стримав щасливої посмішки. — Радий знову вас бачити.

Рогнеда тінню здолала відстань між ними, і опинилася в Устина за спиною.

— Як добре, що ти повернувся.

— Що бажаєте, моя пані?

— Тебе, — Рогнеда прибрала його волосся, оголюючи шию. Устин примружив очі, в очікуванні укусу. Гострі ікла вкотре пробили вену, даруючи суміш болі і насолоди. Княгиня стояла близько, впритул, але не притискалася. Устин не відчував тиску її тіла, тільки губи на шиї, які всотували життєдайну вологу, даруючи княгині ситість і силу.

 Закінчивши, Рогнеда звично лизнула ранку. Устин так само, як і завжди, витер мокрий слід з шиї.

— Я зачекаю, — Рогнеда сіла в крісло. — Сходи в сад, візьми новий горішок. Сьогодні ти поїдеш на бал зі мною. Я хочу, щоб ти розкішно вбрався.

— Як скажете, моя пані.

Цього разу чарівна ліщина видала по-справжньому розкішне вбрання. Чорний костюм зі срібною вишивкою, та візерунком з дрібних діамантів, як і на сукні княгині, був справжнім витвором кравецького мистецтва. Чорний плащ, теж з вишивкою біля коміру, був підбитий білим хутром, і обіцяв надійно захищати від снігу і холоду.

— Моя пані, вас влаштовує мій вигляд?

— О так, — Рогнеда окинула його оцінюючим поглядом. — Виглядаєш вражаюче. Я задоволена. Мало не забула. Ти вмієш танцювати?

— Трохи краще, ніж тримаю меча.

— Уже непогано. Тоді ходімо! Не варто надто сильно запізнюватися на свято. З’являтися потрібно, коли розваги у розпалі. Тоді ніхто не зверне уваги на двох незваних гостей.

Княгиня накинула на плечі білосніжну шубу, яку їй подав Велемир. В ролі скелета принц був на диво корисний.

Їхали недовго: в Пралісі достатньо було відкрити стежку, а в людських землях мертві коні неслися швидше вітру.

— Що це за королівство? — Устин з цікавістю визирнув у вікно.

— Оливкове. Але ми не поїдемо до столиці. У маєтку графа Злотого набагато  кращі музиканти. Вони неперевершено грають менуети і гавот.

Карета заїхала у двір, заставлений каретами. До розкішного будинку із білого каменю вела широка алея з акацій. Мармурові широкі сходи, по яким Рогнеда ледь не злетіла від нетерпіння, були ледь припорошені снігом, що безупинно падав.

Рогнеда любила танці. Рогнеда хотіла танцювати. Більше того, сьогодні вона хотіла танцювати тільки з Устином.

Менует, гавот, вальс… Устин старанно вів княгиню в танці, таємно радіючи, що здогадався заповнити цю прогалину у своєму вихованні. Його пані сяяла усмішкою. Вона виглядала щасливою, але іноді кидала на нього погляди, наче бачила вперше.

Прохолодна долоня Рогнеди лежала в його руці. Устин обережно тримав княгиню за тонкий стан, і чи не вперше чиясь близькість  приносила йому насолоду, а не біль та незручність.

— Моя пані, якщо бажаєте когось вполювати, я вас зачекаю, — сказав Устин після вальсу.

Відпускати Рогнеду з обіймів танцю не хотілося, але ж їй потрібна кров.

— Я хочу тебе. Ходімо, — Рогнеда стисла його руку і повела за собою.

— Пані? — до дванадцятої ще ж вдосталь часу…

В карету Рогнеда його мало не закинула. Устин навіть плащ накинути не встиг, так і ніс в руках.

Карета рушила. Рогнеда ж дивилася на нього так, наче бачила вперше. Чи вперше побачила в ньому щось більше, ніж тимчасову забавку.

— Моя пані? — Устин відповів їй збентеженим поглядом.

Рогнеда схопила його пальцями за підборіддя, притягла до себе і поцілувала. Це було… прохолодно.

Рогнеда на мить обірвала поцілунок. Устин мимоволі потягнувся за її губами. Цілувати княгиню було приємно. Холодні губи дарували зовсім інші, не знайомі раніше відчуття.

Не встиг Устин перевести дух і усвідомити, а що, власне, відбувається, як княгиня уже сиділа верхи на ньому. Лице до лиця. Надто близько. Надто тісно.

— Моя пані?

Устин мимоволі вжався в сидіння, тіло інстинктивно реагувало на можливий дискомфорт… якого не було.

— Тс.

Рогнеда знову поцілувала його. Пальці розстібнули ґудзики, торкаючись голої шкіри. Ковзнули нижче, борючись з пряжкою поясу та зав’язками на штанях.

І так, поцілунками і укусами княгиня цього разу не обмежилась.

***

— Тітко Агато, погадайте мені! — Лиска сніговою кулею влетіла в дім до ворожки.

— Здороватися батьки тебе так і не навчили. Сніг хоч обтруси, нечупаро!

— Вибачте… — Лиска нетерпляче змела віничком сніг з чобіт, скинула кожушок, хустку і швиденько сіла за стіл до тітки. — Устин додому повернувся і відразу назад поїхав, до пані, у якої служить. З батьками посварився. До мене навіть не заглянув. Тітко Агато, подивіться на картах. Що сталося? В чому причина? Невже він собі іншу знайшов?

— Знайшла б ти собі краще когось путящого, — Агата неохоче дістала колоду.

— Не хочу іншого, хочу заміж за Устина.

— Сам він до тебе не повернеться. Він кохає іншу.

— Кого? Цю? — Лиска сердито ткнула пальцем в карту.

— Це Кривава Княгиня. Не знаю, де Устин з нею здибався, але…

— Він не може кохати цю жаб’ячу морду. Ти помилилася. Устина, мабуть, причарувала його пані. Точно любовне зілля підлила.

— Найсильніші монстри Пралісу мають свою особисту карту. Їх небагато, і випадають вони нечасто, але Княгиня постійно з’являється поряд з Устином. Боюсь, саме їй він і служить. Тобі краще забути про нього.

— Його викрала Кривава Княгиня? Ця потвора точно причарувала його, звела з розуму, тому він так дивно себе і повів. Навіть до мене не прийшов. Ну звісно! Якщо ми з ним зустрінемось, чари спадуть і вона більше не матиме над ним влади. Тітко Агато, я повинна повернути Устина.

— Ти що удумала, дитино? — ворожка аж за серце схопилася.

— Я піду до цієї Княгині, чи як там її, жабоморду, звати, і заберу Устина.