Розділ 14. Вовча ніч

Галявину, на якій фея вчила його танцювати, Устин знайшов швидко. Незвично швидко, навіть татоша не довелося просити про допомогу. Потер пальці — фаланги час від часу неприємно нили та свербіли, і гукнув:

— Селеста!

— Я прийшла, — фея з’явилася на поклик. — З якого танцю хочеш почати?

Вона перестала з жахом на нього дивитися, але все ще ставилась насторожено. Найбільше її налякало те, що маг залишався байдужим до її чар, які, вона перевіряла, на інших чародіїв діяли безвідмовно.

— Немає часу. Я прийшов сьогодні лише для того, щоб розірвати угоду. Я тебе відпускаю.

Магічні пута, які пов’язували його з феєю зникли, наче нитка обірвалася.

Селеста з полегшенням видихнула і, не прощаючись, зникла в кущах. Здається, вона до останнього не вірила, що Убивця фей відпустить її живою.

Устин не став її переслідувати: сердець і так було вдосталь. Перетерті в порошок вони чекали, доки настоїться клей-зілля.

Восени сутінки наставали рано, княгиня теж тепер прокидалася раніше. Тож часу, щоб зібрати ягоди,  і потім виготовити з них смаколики для татоша, або компоненти для майбутніх зіллів різної спрямованості, було не так вже й багато.

З Рогнедою вони, як завжди, зустрілися за вечерею.

— Знаєш, що сьогодні за ніч? — княгиня задумливо крутила в пальцях бокал з молоком.

— Осіннє рівнодення, — відповів Устин.

— Сьогодні Вовча ніч, — виправила його Рогнеда. — Хочеш розважитися?

— Що ви маєте на увазі? — про Вовчу ніч Устин чув від Крокуса. В час осіннього рівнодення перевертні влаштовують велике полювання. У вовчій подобі вони носяться лісом, убиваючи всіх, кого побачать. То ж в цю ніч жителі Пралісу зазвичай проводять вдома, за міцно зачиненими дверима. В будинки перевертні не ломляться.

— Хочеш вполювати перевертня на піку сили?

— Якщо вас це порадує, то — так.

—  Мені цікаво. Я хочу подивитися, як ти впораєшся Ти вже майже рік тренуєшся, сьогодні є нагода перевірити твої уміння.

— Як скажете, моя пані.

— Тоді вдягнися зручно. Я чекатиму тебе коло воріт.

Княгиня була в тренувальному костюмі. Вона рухалася нічним лісом, наче тінь. Устин милувався нею. В Рогнеді все було чарівно: хода, хижа усмішка, коли було видно ікла, і той азартний вираз обличчя, з яким вона принюхувалася до запахів, що сповнювали повітря.

Молодий місяць ледве освітлював небо, а під деревами і зовсім залягла непроглядна темрява. Рогнеда бачила вночі краще, ніж вдень, Устин же використав заклинання нічного зору, яке змушувало його очі світитися срібним світлом.

Осінню ніч розрізало воче виття.

Рогнеда прислухалась.

— Невелика зграя: троє. Подивимось, чи зможеш ти здолати хоча б одного, — вона облизнулась і побігла вперед. Устину довелося докласти зусиль, щоб не відстати.

Вовків вони зустріли уже на сусідній галявині. Три перевертня, кожен з яких в холці був Устину по плече. Чорний, сірий, з порваним вухом і один з білою плямою на морді.

На Устина кинувся сірий. Він тільки і встиг помітити, як Рогнеда з веселим реготом ухилилися від лапи плямистого.

Перевертень рухався швидко. Надто швидко. Устин навіть не встиг скористатися посохом, як перевертень одним ударом лапи зламав йому руку, а посох відправив геть у кущі.

Падаючи на землю, Устин ледве встиг поставити щит, і зуби клацнули в кількох сантиметрах від обличчя. Перевертень посміхнувся і надавив лапами. Ще трохи — і розірве. Щит увігнувся, сил на його підтримку йшло забагато. Устин розумів, що довго не протримається. Рогнеда буде розчарована, якщо він навіть одного вовка не здолає.

Ще ніколи Устин так швидко не створював тіньове лезо. Він увігнав зброю в бік вовка, і в той же момент щит з тихим луском щезнув. Перевертень упав на  нього всією своєю масою. Дивом вивернувшись, Устин підставив під гострі ікла плече замість шиї. Рвонув лезо, розпарюючи вовка поперек живота. Але вовк був налаштований якщо вже не вижити, то хоча б забрати з собою убивцю.

Кігті вп’ялися в бік, але сил на те, щоб сильно їх увігнати у вовка вже не залишилось. Він сіпнувся в останній раз і помер, так і не розтиснувши щелепи.

Устин видихнув. Так, тепер би ще вибратися з під цієї туші…

Наче у відповідь на його невисловлене прохання, Рогнеда розтисла щелепу перевертня і скинула тіло на землю, звільняючи Устина.

— Живий? Чудово!

Вся заляпана кров’ю Рогнеда виглядала щасливою і задоволеною життям.

— Пробачте, моя пані. Я не виправдав ваших сподівань…

— Ти живий, а перевертень — ні. Це єдине, про що варто перейматися. Наступного разу справишся краще.

Наступного разу? Устин розплився в посмішці: отже, він буде в замку і  наступної осені…

— Що ти такий щасливий? Зовсім від болю розум помутився? Ти хоч зілля взяв?

— Так, пані.

— То скористайся ним.

— Ви мені руку скласти зможете? Здається, вона зламана. Щоб під дією зілля кістка зрослася правильно, її потрібно зафіксувати.

Рогнеда тільки очі закотила, але допомогла скласти кістку. Яка, на щастя, не була роздроблена.

На те, щоб підлікуватися і мати змогу рухатися, знадобилося пів години часу, дві пляшечки зілля — добре, що  взяв із запасом, і потиличник від Рогнеди: «щоб не розслаблявся».

А в замку на них уже чекав гість. Чоловік в мисливському одязі, з мечем на поясі і в’язкою амулетів на шиї сидів в холі і пив чай. Крокус сидів на бильці крісла і таке враження, що боявся зайвий раз дзьоба відкрити.

— Ось і пані зі своїм магом, — з полегшенням вигукнув він, варто було Рогнеді повернутися.

— Огнеслав? Рада тебе бачити. Ти в цьому році рано.

— Сплять? — замість привітання спитав чоловік.

— Сплять.

— Добре.

— То що  тебе привело? Зазвичай це питання ти задаєш на кілька днів пізніше, — Рогнеда сіла в крісло навпроти гостя. Устин став у нею за спиною.

— Забагато змін останнім часом. Твій брат зник.