Розділ 12. Незваний гість і труна з підвалу

Устин повернувся до замку, тягнучи на плечі тіло чергової феї. Ця мала бути останньою. Він вже зібрав достатньо сердець. Залишилося висушити їх, змолоти в порошок і дочекатися, коли настоїться клей-зілля.

Варто було відчинити двері, як відразу стало зрозуміло, що не все гаразд: хтось розкрив портьєри і вечірнє сонце золотило стіни. Тихомир лежав посеред холу упокоєний. Не щастить цьому принцу навіть після смерті.

— Крокус? — Устин скинув мертву фею на підлогу і дістав жезл, без якого не ходив в хащі. Фамільяр княгині не відгукнувся. Погано.

Зі сторони лабораторії долинув скрегіт. Припинився. Знову щось виснуло і заскреготало. Устин поспішив на звук.

Якийсь чолов’яга, явно маг, в дорогому шкіряному костюмі витягнув гроб з підвалу і з натугою тягнув його до сходів. Там же внизу стояла зачарована клітка, в якій казився Крокус, щомиті приймаючи різні обличчя, але ні миша, ні кіт, ні білка не могли вибратися з полону.

Незнайомець був з ніг до голови обвішаний амулетами. На руках красувалися браслети, які збільшували фізичну силу, на поясі висів меч, який, судячи з його еманацій, міг пити життєві сили не гірше упирихи чи феї.

Важкий кам’яний гроб з прозорою кришталевою кришкою і дівчиною всередині, вищав і скреготів, відмовляючись покидати місце останнього спокою, але злодюжка не здавався.

Устин вдарив повітрям. Незнайомця мало б від удару розмазати по стінці, але він лише похитнувся, впустив труну і вилаявся.

В другий удар Устин вклав більше сили, активуючи жезл. Незнайомця закинуло в підвал і приклало об протилежну стіну, але це його не зупинило. Маг дістав меча і напав на Устина. Рухався він швидко: амулети працювали як слід, роблячи свого господаря майже невразливим і всесильним. Майже, тому що на будь яку силу завжди знайдеться інша.

Устин блокував меч жезлом. Набалдашник блимнув червоним, опалюючи ворога.

— Обережно! Не розбийте кришталь! — в паніці закричав Крокус, повертаючись до подоби ворона.

Цього разу до стіни відлетів Устин. Не встиг він піднятися, як маг уже стояв над ним. Зачарований меч пробив захист, ковзнув по ребрам і наскрізь пробив  бік. Сила почала витікати широким потоком.

Вітер — відштовхнути. Вогонь — спалити захист. Земля — піти з під ніг. Підлога слухняно пішла хвилями. Вода — змити наслідки удару, зцілити.

Синхронність спрацювала.

Мага відкинуло в протилежний куток і добре так приклало об обсидіановий трон. Шкода, що меч не випав: викрадач кришталевого гроба зміг його втримати і був готовий продовжувати бій.

Устин підкинув себе вітром, долаючи відстань між ними, але маг був швидший. Ледве ухилившись, Устин відчув, як запекло вухо: меч все ж зачепив кінчик і знову почав тягнути з нього силу.

Вітер — притиснути до трону, вжати так, щоб і поворухнутися не міг. Вогонь — спалити останній захист. Вода — оточити голову, щоб не мав чим дихати. Земля — щит.

Маг затримав дихання і підняв меч, але втретє ударити не встиг. Устин зацідив посохом йому в груди, ламаючи ребра. Маг на мить утратив концентрацію і цього вистачило. Устин прибрав кулю з води. Маг рефлекторно хапнув повітря ротом, і разом з киснем йому в тіло проникли туманні змії, перекриваючи дихання і змушуючи задихатись.

Устин схопив мага за руку, що тримала меч, і зламав її. Відібрав зброю. Випустив з долоні тіньове лезо і перерізав горло магу. Чудово. Тепер це тіло встане тільки з волі княгині.

— Устин, ти цілий? — в підвал майже вбігла Рогнеда. — Труни ніхто не відкривав?

— Ні. А от клітку можна таки відкрить і випустить мене! — відповів Крокус. — Цей твій ручний маг непогано б’ється. Гарно озброєного принца завалив.

Рогнеда підхопила клітку і з відразою зламала пруття, випускаючи ворона.

— Устине, ти як?

— Все гаразд, пані.

Рогнеда миттю опинилася поряд.

— Я його знаю, — вона схилилася над померлим. — Це Велемир, старший брат Тихомира. Він слабенький маг. Устине, обшукай його і всі артефакти віднеси в скарбницю. Меч теж.

— Піднімете собі нового швейцара? — Устин затиснув рану на боці долонею, пустивши тонку цівку зцілення. Лікувати він умів погано, більше покладаючись в цьому на зілля, але до них ще треба було дійти.

— Так. Щось цього року їх надто часто впокоюють. Попередній майже триста років прослужив, а цим не щастить.

— І чого це він сюди приперся? — крокус сів на голову мерцю. — Рогнедо, — можна я виклюю його очі?

— Можна.

— Дякую, — ворон узявся до справи.

— Він добре підготовлений, — Рогнеда смикнула за мотузочок, дістаючи під одягу принца артефакт. — Компас.

— Це схоже на шматочок каблука. Ваш?  — Устин теж оглянув знахідку.

— Схоже паскуда знав, куди йде, — вставив свої п’ять копійок ворон.

— Цікаво, хто міг би виготовити такі артефакти? — Устин ігнорував і біль, і слабкість, що ставали все сильнішими.

— Схоже на роботу Аглаї, королівської ворожки.

— Ви її знаєте?

— Я збираю інформацію про тих, хто може бути небезпечним для мене, — відповіла Рогнеда. — Аглая — може. Вона сильна чаклунка, служить Флоранським королям уже декілька поколінь. У неї магічний договір з їхнім родом.

— То це вона до вас вже другого принца підсилає?

— Не знаю. Ми ніколи не ворогували.

— Та навряд. — знову вставив свої п’ять копійок ворон. — Перший принц взагалі без захисту був. Якби Аглая хотіла тебе вбити, то ще першого гарно озброїла.

— Цей хотів украсти труну, — сказав Устин.

— І це погано. Це дуже-дуже погано, — нахмурилася княгиня.

— Вони цінні? — наважився на питання Устин, дивлячись на прозорі труни. Голова паморочилася все сильніше, в вухах з’явився дзвін. Потрібно якнайшвидше випити зілля зцілення. Воно поряд, в лабораторії.

— Вони небезпечні, — Рогнеда помахом руки повернула той гроб, який принц-маг тягнув до східців, на місце. — Їх не можна виносити із замку. Не можна будити. Якщо прокинуться — буде лихо. Устине, ніколи більше не заходь сюди. Ти мене зрозумів?