Розділ 11. Король ельфів та моток шовку

— Моя пані, пробачте мене. Вчора я вів себе неправильно. Обіцяю, більше подібне не повториться, і я буду в точності виконувати ваші накази, — Устин винувато схилив голову, заходячи до їдальні.

— Це ти мене вибач, — Рогнеда відвела погляд. — Я вчора не стрималась.

— Я це заслужив.

— Ти повністю зцілився?

— Так, зі мною все добре. Дякую за турботу.

— Даремно я запросила тебе в замок. Це була помилка.

— Пані? — Устин з відчаєм глянув на неї, у грудях наче щось обірвалося.

— Сідай, — Рогнеда кивнула на його звичне місце за столом коло себе. — Їж. І спробуй дожити до кінця контракту.

Із замку Устин вийшов вранці, але до цілі татош зміг його привести тільки коли сонце перевалило далеко за полудень.

— Довго ти шукав це місце, — Устин з цікавістю розглядав велетенський палац, що розкинувся посеред лісу. Позолочені бані,  флюгера, прапори з золотими ліліями на зеленому фоні і міцна кована брама, коло якої несли варту два оживлені корчі та ядовитий плющ — палац ельфів умів справити враження.

— Пощастило, що взагалі знайшов, — фиркнув татош. — Ельфи не люблять непроханих гостей, а проханими краще не бути.

— Чому?

— З гостювання можна не повернутися.

Устин мовчки кивнув і рушив до брами. Корчі ворухнулися, заступаючи йому дорогу.

— Я хочу отримати нитку павучого шовку. Хто з ельфів може мені допомогти?

— Павучий шовк належить королю, — проскрипів один корч.

— Де я можу його знайти?

— Король не приймає людських магів. Геть, а то станеш гноєм!

— Гарне з тебе буде добриво, — піддакнув товаришу другий корч.

Устин не сперечався. Накинув на корчі параліч і штовхнув браму.

Всередині замок виглядав дивно: безкінечний лабіринт коридорів і анфілад, в стінах — зачинені двері, всі різні. Вікон не було, але вся стеля була оплетена лозою, листя якої випромінювало біле світло.

Довелося поблукати, перш ніж нарешті здибав ельфа, який, здивовано змірявши поглядом чужинця, вказав на дивну конструкцію і назвав її «підйомником».

— Король, мабуть у себе в покоях. Якщо жити надоїло, то йди.

Устин заліз в дивну конструкцію, яка миттю злетіла вгору і зупинилися десь на одному із верхніх поверхів. Тут теж було безлюдно, але з-за зачинених дверей долинали дивні звуки.

Устин постукав і, не чекаючи відповіді, увійшов.

В ліжку ельф розважався з двома милими феями. Він повернувся на звук, і такого щирого здивування Устин ще ні в кого на обличчі не бачив. Але оговтався ельф швидко, і в непроханого гостя полетіла блискавка. Устин ухилився.

— Пробачте, не хотів заважати. Мені потрібен моток павутини. Для намиста.

— Ти з глузду з’їхав? — зі щирою цікавістю запитав ельф. Він сів на ліжку, з одягу на ньому було рівно нічого, а темне волосся, як не старалося, прикривало тільки плечі.

Феї між тим зміряли Устина оцінюючими поглядами, перемигнулися одна з одною і лягли в дуже відверті пози. Якби Устину за останні два місяці не довелося препарувати більше дюжини фей, він би почервонів, але зараз тільки ковзнув по оголеним дівочим тілам байдужим поглядом. 

— Ні. Мені сказали, що павутина — власність ельфійського короля. Це ви?

— Корона десь під ліжко закотилася. Діставати не полізу, — ельф зміряв Устина поглядом, зважуючи: вбити чи хай цей дурень ще поживе? — Людський маг, мені цікаво, ти про що думав, коли вломився в спальню ельфійського короля з такої дрібної причини?

— У мене не було наміру вас образити, — Устин дістав з кишені сушене серце феї. — Я сподівався, що цього вистачить, щоб обміняти на моток павучого шовку. Але тепер думаю, що маю щось додати за незручність, яку спричинив.

— Біловолосий убивця… — в унісон пискнули феї, тут вже втрачаючи всю хтивість і з жахом кутаючись вдвох під одну ковдру, наче вона могла їх захистити.

Ельф приречено зітхнув: розваги відкладалися. Він простяг руку і злевітував до себе халат. Вдягнувся, міцно зав’язав пояс.

— Зганяй за павутиною, — він клацнув пальцями і фікус, що стояв на підвіконні, виліз зі свого вазону і гайнув за двері. — Ти зараз служиш Княгині? Тимчасова угода?

— Це має значення?

— Можливо, — король явно щось прораховував. — Поклади серце на стіл. Ти вже помітив зміни?

— Про що ви?

— Отже, ще ні, — кивнув сам собі король. — Мені потрібні сильні маги. Можу перетворити тебе на ельфа. Твоя сила зросте мінімум вдвічі, матимеш вільний доступ до ресурсів рою. Ну і кілька специфічних чисто ельфійських умінь перепаде.

— Дякую, але я не можу прийняти вашу пропозицію.

— Я не вимагаю негайної відповіді. Коли строк твоєї служби у Княгині закінчиться, ти можеш прийти до мого замку. Ти ж знаєш, що Праліс змінює тих, хто оселяється в ньому. Ти прожив тут достатньо, щоб померти як людина,  ти вже пахнеш лісом. Якщо не приймеш мою пропозицію, то скоро перетворишся на потвору. Твоє тіло поєднає в собі людські і тваринні риси. Твоя магія, яка б сильна вона не була, не врятує від долі покруча, а переродження в ельфа подарує тобі нові можливості, і нове життя. Я не брешу, магія свідок.

— Ще раз дякую, але мушу повторити відмову.

Повернувся фікус, тримаючи гілочками моток білих ниток розміром з телячу голову.

— Можеш узяти, — ельф велично кивнув Устину. — Сьогодні я тебе відпускаю, і навіть пробачу твою неввічливу появу. За це будеш винен мені послугу.

— Дякую за милість, ваша величносте.

— Йди. Захочеш зберегти свій людський вигляд — приходь, моя пропозиція буде дійсна.

— Чого такий задумливий? Ельф радість відкусив? — поцікавився татош, нетерпляче перебираючи копитами. — Побігли, бо вже скоро вечір, а я ще толком не пасся, весь день тебе вигулюю.

— Конику, ти щось чув про людей, як оселялися в Пралісі? — Устин задумливо похлопав його по холці.

— Нащо людям селитися тут? Вас же з’їдять.

— А якщо не з’їдять? Якщо маг чи ворожка захочуть покинути людей і поселитися в хащах, якщо вони зможуть себе захистити і проживуть тут дуже довго, вони якось зміняться?