Розділ 9. Уроки танців

Колекція фейських сердець активно поповнювалась, але їх все ще було недостатньо.

Полювання відбувалися  одноманітно: татош відводив Устина в мисливські угіддя чергової феї. Варто було молодому магу прогулятися між деревами чи присісти відпочити в тіні, як з’являлася крилата красуня. Не сумніваючись у своїй привабливості, вони робили те, що вміли найкраще: зваблювали, схиляли до поцілунку, щоб через нього випити магічні і життєві сили.

Устин щиро не розумів, чому вони так дивуються, що їхні спокусливі чари на нього не діють.

Чергову фею він зустрів на полуничній галявині. Рудоволоса красуня в сукні, що не приховувала струнки ноги, танцювала між білих квітів під тільки їй чутну музику.

Устин спинився, спостерігаючи. Танець приковував погляд. Від плавних рухів не хотілося відводити очі.

— Гарно танцюєш, — Устин спинився на краю галявини, розглядаючи фею.

— О, людський маг… А ти красунчик, — фея підлетіла до нього.

— Привіт. Ти знаєш всі танці?

—  Я Селеста, хочеш зі мною станцювати? — фея зависла в повітрі на відстані витягнутої руки.

— Я не вмію.

— То я навчу! Йди зі мною, — вона схопила Устина за руки і притислась усім тілом, цілуючи.

Феї, яких він зустрічав до неї, не були такими прудкими. Поцілунок мав смак суниці. Селеста залізла під плащ, притискаючись усім тілом і змушуючи відчувати всі свої випуклості. Це дратувало навіть більше, ніж тонка цівка сили, яка переткала від нього до феї.

Устин дістав з кишені горошину і кинув її під ноги, активуючи. Тіньові пута обхопили тендітні гомілки, тільки після цього Устин схопив фею за волосся і різко відірвав від себе. Витер вологий слід поцілунку.

— Селеста, кажеш…

— Що ти накоїв? Ти… — в очах феї, коли вона зрозуміла, що не може рухатися, промайнув здогад:  — Ти той самий!

Вона з жахом подивилася на Устина. Змахнула крилами — марно, тіньові пута, що звивались наче сплетені з чорного диму змії, тримали міцно. Від ривка фея упала на землю.

 — Це ти!

— Про що ти, Селесто?

— Ти — той самий Біловолосий убивця, який приманю фей своєю зовнішністю, а потім убиває!

— Чому це тебе обурює? Ви, феї,  робите те ж саме стосовно людей.

— А як іще нам роздобути дармову силу? Пилок збирати? — Селеста спробувала відповзти, але пута тримали міцно. — Людські маги дурні і смачні, ведуться навіть на просту звабливу усмішку. А ти — неправильний!

Устин спокійно спостерігав за її спробами вирватися: у своїх чарах він був упевнений.

— Я згоден.

— Що?

— Я згоден, щоб ти навчила мене танцювати ті парні танці, які у вищому світі на балах танцюють. Зможеш?

— Тоді ти мене не вб’єш? — Селеста перестала смикатися і з надією подивилася на нього.

— Не вб’ю, — Устин продемонстрував тіньове лезо, яке з’явилося і зникло в його долоні. — Мені потрібно багато сердець, але твоє  я згоден залишити тобі, якщо ти навчиш мене танцювати. Угода?

— Угода! — фея не збиралася втрачати час.

— То з чого почнемо? — Устин прибрав пута.

— Прямо зараз? — Селеста підвелася і невпевнено відступила на крок.

— Так. Зараз. Потім завтра. І післязавтра. І доки я не скажу «досить».

Фея глитнула і злякано покосилася на долоню мага. Ту саму, в якій  ще мить тому він тримав лезо із тіні.

— Гаразд.

— І мені потрібно чути музику.

— Я танцювала під спів пташок…

— Я — не фея.

— Гаразд. Я… почаклую…

— Обережно чаклуй, Селесто.

Фея сплела коротеньке заклинання, і на галявині залунала мелодія вальсу.

— Поклади одну руку мені на талію… — Фея манливо посміхнулася. — Другу сюди… Крок вперед, потім убік, назад і…

— Ти надто близько, — зауважив Устин, коли її груди торкнулися його.

Фея зблідла, збилася з ритму і відновила дистанцію.

— Так краще.

Устин відпустив фею тільки через кілька годин, коли вже сам почав спотикатися на кожному па.

— Нащо воно тобі треба? — татош вигулькнув на галявину після того, як фея полетіла геть.

— Княгиня любить танцювати. Якщо вона раптом спитає мене, я мушу вміти.

— Наступна фея — моя, не забудь. З нею треба не танцювати, її треба вбити, а то я голодним зостанусь.

— Травичку поскубеш, — посміхнувся Устин.

— Ще чого! В Пралісі виживає найсильніший. Мені потрібно багато сили, а то так і буду під замком тинятися, — татош невдоволено фиркнув.

— Якщо хочеш сьогодні поласувати феєю, то нам варто поспішити, — Устин глянув на небо. — Сонце ще високо, але затримуватися не варто. До вечора я повинен повернутися.

— Одну фею я тобі вже  сьогодні знайшов, — Невдоволено бурмотів татош. — Чи ти думаєш, вони під кожним кущем сплять?