Розділ 6. Відьма, книга, масаж

До замку вела звичайна бруківка, яка в один невизначений момент змінилася широким вимощеним плитами трактом.

— Це Дорога, — серйозно повідомив Крокус Устину, який правив двійкою неживих коней, запряжених у старі сани. На санях  лежали троє мертвих магів, один з яких був добряче обгорілий, а другому не вистачало очей. Дюжину мертвих рицарів Устин звалив під ялинку ще годину тому.

— Непоганий тракт.

— Не тракт, — нервово сіпнув крилами ворон, — а Дорога, Шлях. Вона для Пралісу, як артерія для тіла.

— Я з цим не сперечаюсь.

— На Дорозі магія оживає і читає кожного як відкриту книгу. Хто не був на Дорозі, той не був у Пралісі.

— Я тебе зрозумів.

— Щось не схоже, — Крокус скептично подивився на хлопця і відвернувся, наче відмовившись пояснювати йому усім відому істину. — Тут живе матінка Гостена. Власне, постійно тут тільки вона і живе, усі інші можуть тут перебувати доти, доки Дорога дозволяє.

— Пані Гостена, мабуть, дуже сильна відьма.

— Матінка Гостена, — виправив його Крокус. — Вона навіть Рогнеду не боїться. Тож будь з нею ввічливий і обережний.

Гостена жила у невеликому на перший погляд будиночку з розписаною призьбою. Ледве віз спинився, як двері відчинилися, і на поріг вийшла поважного віку сива пані в теплій сукні та зав’язані на грудях шалі.

— Крокус, ти цього разу не сам.

— Добрий день, матінко Гостено. Ось, її світлість передала вам дещо, — Крокус зобразив щось схоже на ввічливий уклін.

— Робітники занесуть.

По її слову з будинку вийшли чотири хлопці віком від десяти до двадцяти років, зняли тіла з возу і потягли за хату.

— Що Рогнеда за них хоче?

— Одну нерозмінну монету, — відповів Устин.

— Е ні, то забагато. Тіла не цілі. Одне майже згоріло. Я дам вам рукописне заклинання на захист врожаю.

— Моя пані просила одну нерозмінну монету.

— Що буде, якщо ти її не отримаєш? — з цікавістю запитала Гостена.

— Заберу тіла назад.

— А зможеш?

— Вони не ваші, магія свідок, — останні слова Устин сказав, підкорившись внутрішньому чуттю: так буде правильно.

— Гм. Он як. Ти надто самовпевнений як для людського мага, — відьма дістала з кишені невелику золоту монету. — Передай плату своїй господині. Віднині монета належить їй.

— Дякую, матінко Гостено, — Устин забрав золотий і сховав в кишені.

— Зайди, хлопче, хоч чаю випий. Куди поспішати? На вулиці мороз, а так хоч зігруєшся.

— Дякую за запрошення, але на мене чекає пані Рогнеда. Не маю права затримуватися.

Він розвернув сани і поїхав у напрямку Старого Замку, але ще довго відчував на спині пильний погляд старої відьми.

— Як?! Як ти це зробив? — Крокус переступив лапками по сидінню коло Устина і нетерпляче клюнув його в плече.

— Ти про що?

— Як ти так швидко умовив стару відьму віддати тобі потрібну плату? Як ти взагалі зміг призвати магію в свідки?

— Хіба це так складно?

— Та в мене жодного разу язик не повернувся правильні слова сказати! Тільки бачу цю кляту каргу, як дар мови мало не втрачаю. Ох, як вона кожного разу з мене насміхалася і сил пила без міри, перш ніж віддати плату.

— Пані назвала ціну. Якщо відьма не готова платити, то не повинна брати запропоноване. Все просто.

— Просто? Просто! Це не просто! Це ж Гостена! Я ледь не вмер, коли вона тебе запросила… Як у тебе вистачило духу їй відмовити?

— Не треба було?

— Та ні. Все правильно, бо з її будинку ти міг би і не вийти.

— Тоді нема про що говорити.

— Ой, що я з тобою розмовляю! Ти ж не розумієш, що зробив.

Устин встиг повернутися в Замок до вечері. Звична бесіда з княгинею, після якої Рогнеда вирушила на черговий бал, а Устин зник у бібліотеці.

— Що ти на цей раз шукаєш? — Крокус слідкував за його переміщенням між полиць.

— Скажи, десь є інструкція, як зібрати жезл?

— Третя шафа зліва від тебе, четверта полиця зверху. Бачиш? Заляпаний кров’ю корінець. Називається «Корисні артефакти». Десь там на початку мають бути жезли.

— Ти знаєш про всі книги, які тут є?

— Тільки про ті, які Рогнеда читала, — відповів фамільяр княгині. — Був час, коли вона захоплювалася створенням чарівних речей.

Книга, за яку підказав Крокус, була доволі важка і об’ємна. Устин присів за стіл і сам не помітив, як захопився її вивченням. В книзі йшлося не лише про жезли. Перстні, намисто, мечі, зброя і прикраси — як зачаровані, так і із душею, — і детальна інструкція створення.

— Щось знайшов? — Крокус перелетів на стіл. — Скоро північ. Хочеш зустріти Рогнеду?

— Так. Скажи, а де можна взяти, наприклад, серце феї? — Устин провів пальцями по зображенню прикраси із червоних, схожих на каміння гранату, намистин.

— У феї, звісно.

— Тобто, я повинен її вбити і вийняти серце?

— Звісно.

— А якщо я хочу ріг єдинорога або його кістку, то…

— То тобі потрібно вбити єдинорога і відрубати йому ріг і ногу, — єхидно закінчив за нього Крокус. — Останню ще потрібно очистити від м’яса і жил.

— Я зрозумів, — Устин перегорнув кілька сторінок назад і подивися на зображення чарівного жезла. — Де водяться єдинороги?

— У нас в Пралісі. Люблять відкриті галявини із соковитою травою і фруктові сади, але зараз їх буде дуже важко знайти. Що до фей, так ті взагалі сплять і прокинуться тільки весною. Ні, є звісно зимові феї, але в них серця як грудки снігу або кристали льоду, а для того намиста, що ти дивився, вони не підійдуть.

— Дякую за підказку, — Устин закрив книжку. — Я піду зустріну пані Рогнеду.

За ті кілька тижнів, що Устин провів в замку, масаж ніг після повернення княгині з балу став традицією і одним із його обов’язків.

Рогнеда поверталася додому, перевдягалася в просту домашню сукню і чекала на нього в одній із малих вітальнь з келихом молока.

— Знову пахне лавандою, — зауважила Рогнеда, коли він поставив на підлогу ванночку для ніг, в якій парував трав’яний збір.