Розділ 4. Зламаний каблук

Княгиня поїхала з замку ледве настав вечір. Устин провів її до воріт і повернувся до тренувальної зали.

Вчора він знайшов доволі цікавий трактат про керування тінями. В королівствах цю магію боялися і уникали, а в деяких так і прямо заборонили нарівні із некромантією. Але в замку Кривавої Княгині було вдосталь інформації про цей вид магії.

Ніщо не заважало Устину тренуватися, але віднайти в собі джерело магії, не спираючись на зовнішній прояв стихії, було доволі складно. Наче розбираєш і складаєш себе заново. Зовсім інші відчуття, ніж коли прикликаєш стихію, чи  читаєш заклинання. Щоб використати тінь, спершу потрібно прийняти власну темну сторону. Це про що? Поетичний опис вказівки: встаньте навпроти джерела світла і подивіться на власну тінь чи щось складніше?

Не встиг Устин як слід розібратися, як його перервав Зимний.

— Не тужся, людський маг. Все одно не осилиш, — маг стояв в дзеркалі, і скептично спостерігав за його потугами.

Дивно було бачити поряд із власним відображенням того, хто не стояв поряд в реальному світі, але Устин подавив бажання інстинктивно озирнутися, в пошуках неіснуючого поза межами дзеркала мага.

— Пані немає вдома.

— Я знаю, — Зимний звузив очі. — Чому ти погодився на службу?

— Тебе це не обходить.

— Та невже? Рогнеда моя сестра. І мені не подобається, коли поряд з моєю сестрою отирається людський маг, пхає свого носа у древні трактати і вчить те, що людям знати не потрібно.

— Пані дозволила.

— О, то пані дозволила… Твоя пані надто добра. А ти весь такий слухняний, — Зимний схопив за горло його відображення. Устин відчув, як невидима рука здавила його горло. Забракло повітря.

Зимний здавив сильніше. Відображення в дзеркалі впало на коліна, марно намагаючись відірвати руку мага від свого горла. Устин помацав своє горло: ні, в реальності його ніхто не душив. Рука, що здавила горло, існувала лише у задзеркаллі, але від цього була не менш смертоносною.

Ноги підкосилися, Устин упав на дзеркало, та скло було непроникним. В очах потьмарилося, але коли він був на межі, Зимний відпустив його.

— Причиниш їй біль — я тебе дістану і вб’ю, людський маг, — останні слова Зимний виплюнув, наче вони були лайкою, і пішов.

Устину знадобився час, щоб прийти в себе. На шиї залишилися сині сліди від пальців, довелося пригадати закляття зцілення, щоб позбутися їх. Сліди зникли, але гидотне відчуття власного безсилля нікуди не ділося.

Того вечора Устин тренувався із особливим завзяттям: якщо доведеться знову зіткнутися із Зимним, він має бути готовим. Брат той маг пані чи ні, але більше він не дозволить себе душити.

Рогнеда повернулася перед світанком.

— Не спиш?

В холі не було стільців і диванчиків, то ж Устин сидів на сходах. Він відклав в сторону книжку і вклонився, вітаючись.

— Чекав на вас, моя пані.

— Не варто було, але дякую, — Рогнеда сіла на сходи і витягла ноги. — Я всю ніч танцювала, ледве північ не пропустила. Потім так поспішала, що випадково зламала каблук на лівому черевику. І ноги втомилися, аж болять, — вона скинула взуття. — Що ти читаєш? «Трактат про тіні»? Розумієш, про що тут мова?

— Не все. Зробити вам масаж? Щоб ноги не боліли.

— А ти умієш?

— Так, я вивчав велике і мале зцілення. Лікувальний масаж — це мале зцілення, я півроку практикував його у міській лікарні, — Устин присів і взяв стопу Рогнеди в долоні. Маленька. Холодна, як у мерця, але шкіра ніжна і приємна на дотик.

М’якими прогладжуваннями він спробував розігнати кров, але спинився, злегка натиснувши на тильну артерію.

— У вас немає пульсу.

— У мене і серце не б’ється, — посміхнулася Рогнеда, показуючи ікла.

— При цьому біль ви відчуваєте? — Устин продовжив легенько масажувати стопу.

— На жаль, — княгиня поворушила пальцями на нозі. — Я відчуваю доторки, смак, запах, голод і насолоду. І біль.

— Тоді вас не можна вважати мертвою.

— Чому?

— Мертве не болить, — Устин почав розтирати другу стопу.

— Яка цікава думка. Більшість людей з тобою не погодиться.

— Мене не цікавить їхня думка.

Рогнеда у відповідь розсміялася.

— Ти милий, — вона деякий час спостерігала за його діями. — Я сьогодні була у Флоранському королівстві. В їхній столиці на новорічні свята завжди влаштовують маскарад. У місцевого короля троє синів, я сьогодні скуштувала молодшого. Знаєш чим відрізняється кров принца від крові інших?

— Королівська кров блакитна. Вона сильний природний артефакт і є джерелом магії, навіть якщо носій не має дару. Зберігає колір і властивості до третього коліна.

— Ти наче книгу цитуєш.

— Так і є. Це визначення королівської крові із трактату пана Олівера, великого мага і ворожбита. Пані, вам стало легше чи мені продовжити? — Устин востаннє провів пальцями по підошві.

— Ммм… — Рогнеда задумливо поворушила пальцями, — мені сподобалось твоє мале зцілення. Але я все ще втомлена. Віднеси мене до спальні.

Устин підхопив її на руки.

— Нагору, — Рогнеда поклала руку йому на плечі.

— Так, я знаю, Крокус показував двері до ваших покоїв.

Нести княгиню було незвично. Її грудна клітка не рухалась. Дихання не потрапляло на обличчя, вриваючись в ніздрі запахом ромашки, календули, молоком чи вчорашньою ковбасою. Власне, на руках він до цього носив тільки Лиску та молодших сестер. Нести княгиню було приємніше. Вона не намагалася притиснутися до нього всім тілом, не обіймала так, наче збиралася задушити, не скакала на руках, наче він верховий кінь і не виривалася, горлопанячи, що ще не накупалася в ставку, і байдуже, що мати кличе додому.

Підніматися довелося на третій поверх, останні двері.

— Ваші покої, — він поставив княгиню на підлогу.

— Дякую, можеш відпочивати.

— Гарних снів, моя пані.