розділ 40

Чим довше тягнеш

Ярослав.

Героїчний козел якогось лисого чорта приперся в школу зранку, чогось хотів від адміністрації, а потім тинявся коридорами, як привид, лякаючи дівчат похмурою фізіономією. До Ярослава він не підходив і чого хотів, залишилось невідомим, бо до обіду кудись загадково зник.

— Може намагається довести, що ти жив в поганих умовах, тебе змусили прикладати надзусилля в навчанні і взагалі ніколи не любили, — філософськи пояснила Саша таку його поведінку, розмазуючи картопляне пюре по тарілці. До того козла їй було все одно. Лиш би до неї не ліз. Але навіщо б вона йому здалася?

Сиділи вони на цей раз в шкільній столовій і ні про що серйозне розмовляти не збирались. Та й сенс, про все вони домовились ще вчора в скверику з великим дитячим майданчиком. Діти там кричали так, що іноді Саша і Ярослав самих себе не чули. Але якщо шукаєш місце, де тебе не підслухають, це непоганий вибір. Хіба що хтось зарання прийде з відфільтраторами зайвих звуків. Але в цій ситуації було якось все одно з чим і хто прийде.

В тому, що хтось точно прийшов, Ярослав ні краплі не сумнівався. Але ж образ наївного хлопця і все таке. І не довіряють вони Йод. От ніскілечки. Тому й розмовляють про все від неї подалі. Вирішують допомагати бідосі, чи ну її разом з її таємницями і спробами маніпулювати.

Найсмішніше, що якби хтось вирішив запитати самого себе чому вони раптом так її долею пройнялися, відповідь він навряд би придумав. Але ж вони ще не зовсім дорослі. Та й може пригод несподівано захотілося. Чи зробити щось комусь на зло. Наприклад героїчному козлу, разом з його незрозумілими претензіями.

Ярославу навіть подумалось, що саме заради таких бажань онука він може в школі крутитися. І, мабуть, дуже радіє своїм успіхам. Бо сьогодні у Ярослава і в Саші в карманах були переривачі, котрі хлопець витягнув з шухляди у Крістофа. Простенькі. На щось з захистом від переривачів точно не подіють. Але з ними було спокійніше. І в те, що захист є у Йод чомусь вірилось. Зате в самих тих перивачів маскування як такого взагалі нема. Так що про них вже всі бажаючі в курсі.

Дітки йдуть на подвиг і намагаються думати про безпеку.

Молодці які. Потрібно не забути похвалити, може надихнуться на інші подвиги.

— А сенс щось доводити? — спитав Ярослав, трішки подумавши. Дії діда його чим далі, тим сильніше дивували. Навіть враховуючи все вже перераховане. Таке відчуття, що свого онука він вважає ідіотом, не здатним зробити самостійний вибір. В будь-якому разі. Не важливо чого він хоче добитися насправді — передачі опіки від Крістофа до діда, чи щоб він схопив Сашу за руку і поволок вчиняти подвиг. — Я ж уже не неповнолітній. Що він з цими своїми доводами робити буде? Я його просто пошлю по еротичному маршруту і буду жити де мені хочеться. І спілкуватися, з ким мені цікаво.

— Штраф стягнуть, — припустила Саша. — Ну, якщо іще дуже сильно постарається, то, враховуючи, що повноліття в тебе поки не повне, може добитися змоги забороняти тобі кудись надто далеко з міста виїжджати без його одобрення. А там вже викручуватися в своє задоволення. У мене подруга була, батько її старшої сестри періодично такого добивався і псував їй життя. А потім вона остаточно виросла і подала на нього в суд на моральну компенсацію. Прихологічне тестування якесь пройшла, щоб докази його поганого впливу були.

— Я на нього теж в суд подам, — кивнув Ярослав. Чудова ж ідея. Йому навіть захотілося, щоб героїчний козел взяв і утнув таку дурню. Тоді його героїчне ім’я будуть полоскати, дружно і з задоволенням. Бо до всього докопаються при великому бажанні.

— Тоді не знаю. Може так демонструє, що до тебе не байдужий.

— Ага, а я наївна дитина. А, набрид він мені. Сидів би далі, де сидів. Так ні, з’явився. Козел.

Їсти Ярославу не дуже хотілося, але він себе змусив.

Потім походив на лекції, на одній навіть розповіли що скоро, дуже скоро розпочнуться практичні заняття і будуть йти паралельно з надаванням теорії. Який саме те паралельно повинно мати вигляд, чомусь не пояснили. Добре хоч не перпендикулярно.

Через дві години після обіду чомусь захотілось спати і Ярослав розважався деякий час переписуючись з дивним залицяльником Соні, котрий чомусь вважав, що він її хлопець і псує такій дівчині життя. Навіщо Ярослав це робив, і сам не знав. Але було досить весело і сон трохи відігнало.

Потім він вирішив здатися і трішки поспати. А спати перехотілося. І він лежав, втупляючись в стелю і думаючи про різну дурню. Наприклад, про те, що буде, якщо взяти і запропонувати Саші зустрічалися? Чомусь здавалося, що вона не повірить. От візьме і не повірить, подумає, що це він так жартує. Бо всі ж хлопці придурки — правда?

— Яка складна дівчина. А я, мабуть, мазохіст. Треба було тому Владу морду набити, ага.

Сон приходити так і не захотів, навіть коли Ярослав закрив очі і постарався ні про що не думати. Так собі ідея була насправді. Бо думок стало ще більше. Взагалі якісь теорії змови в голову полізли. Тому він здався, сів і пішов до столу. Відкопав в глибинах коробки з різним мотлохом, котрий встиг якимось дивом так швидко накопичити, сувенірний блокнот з єдинорогом. Здається, його мала Яна десь забула, він підібрав, але так і не віддав дівчинці. Блокнот був новий, без єдиної написаної літери, так що, нічого страшного. А зараз він саме те, що потрібно. Бо Ярославу захотілося погратись в аналіз ситуації і потрібна була візуалізація в матеріальному плані. Так йому думалось простіше.

— Дід-козел, — пробурмотів він і написав це на першому вирваному листочку. — Якісь придурки з Владом. Саша — друге покоління. Ден… — Ярослав нахмурився, поліз в літтоп і виявив дивну річ. Денис його послання відкривав, але відповіді чомусь не залишив. І на зв’язок не вийшов. А значить що, враховуючи, що це Денис? — А значить сказати мені нема що, щоб мене при цьому не образити. І він про цю веселу справу з надто живою ШІшкою знає, причому більше, ніж я. Та мабуть так і є. О-о-о-о… — протягнув хлопець, бо в голову закралась іще одна несподівана думка. Денис ШІшки любить. Клепає їх з наснагою і завзяттям. Різні. Та він собі на квартиру на ШІ-компаньйонах заробив. А іще він щось продав державі. І в нього якась загадкова робота на загадкову контору. — Та ні, не може бути. Не може Йод бути його ШІшкою, його менш живі, зате розумніші. Ні, я надумую і ускладнюю. Та й яка різниця, якщо головне, що когось тут ловлять, чи виманюють. Інакше сенс у цьому всьому?