розділ 40

Чим довше тягнеш

Ярослав.

Героїчний козел якогось лисого чорта приперся в школу зранку, чогось хотів від адміністрації, а потім тинявся коридорами, як привид, лякаючи дівчат похмурою фізіономією. До Ярослава він не підходив і чого хотів залишилось невідомим, бо до обіду кудись загадково зник.

— Може намагається довести, що ти жив в поганих умовах, тебе змусили прикладати надзусилля в навчанні і взагалі ніколи не любили, — філософськи пояснила Саша таку його поведінку, розмазуючи картопляне пюре по тарілці.

Сиділи вони на цей раз в шкільній столовій і ні про що серйозне розмовляти не збирались. Та й сенс, про все вони домовились ще вчора в скверику з великим дитячим майданчиком. Діти там кричали так, що іноді самих себе не чули. Але якщо шукаєш місце, де тебе не підслухають, це непоганий вибір. Хіба що хтось зарання прийде з відфільтраторами зайвих звуків.

В тому, що хтось точно прийшов, Ярослав ні краплі не сумнівався. Але ж образ наївного хлопця і все таке. І не довіряють вони Йод. Тому й розмовляють про все від неї подалі. Вирішують допомагати бідосі, чи ну її разом з її таємницями.

Найсмішніше, що якби хтось вирішив запитати самого себе чому вони раптом так її долею пройнялися, відповідь він навряд би придумав. Але ж вони ще не зовсім дорослі. Та й може пригод несподівано захотілося. Чи зробити щось комусь на зло. Наприклад героїчному козлу.

Ярославу навіть подумалось, що саме заради таких бажань онука він може в школі крутитися. І, мабуть, дуже радіє своїм успіхам. Бо сьогодні у нього і в Саші в карманах були переривачі, котрі Ярослав витягнув з шухляди у Крістофа. Простенькі. На щось з захистом від переривачів точно не подіють. Але з ними було спокійніше. І в те, що захист є у Йод чомусь вірилось. Зате в самих тих перивачів маскування як такого взагалі нема. Так що про це вже всі бажаючі в курсі.

Дітки йдуть на подвиг і намагаються думати про безпеку.

Молодці які.

— А сенс щось доводити? — спитав Ярослав, трішки подумавши. Дії діда його чим далі, тим сильніше дивували. Навіть враховуючи все вищеперечислене.Таке відчуття, що свого онука він вважає ідіотом, не здатним зробити самостійний вибір. — Я ж уже не неповнолітній. Що він з цими своїми доводами робити буде?

— Штраф стягнуть, — припустила Саша. — Ну, якщо іще дуже сильно постарається, то, враховуючи, що повноліття в тебе поки не повне, може добитися змоги забороняти тобі кудись надто далеко з міста виїжджати.

— Я на нього в суд подам, — кивнув Ярослав. Йому навіть захотілося, щоб героїчний козел взяв і утнув таку дурню. Тоді його героїчне ім’я будуть полоскати, дружно і з задоволенням. Бо до всього докопаються.

— Тоді не знаю. Може так демонструє, що до тебе не байдужий.

— Ага, а я наївна дитина. А, набрид. Сидів би далі, де сидів. Так ні, з’явився. Козел.

Їсти Ярославу не дуже хотілося, але він себе змусив.

Потім походив на лекції, на одній навіть розповіли що скоро, дуже скоро почнуться практичні заняття і будуть йти паралельно з надаванням теорії. Який саме те паралельно повинно мати вигляд, чомусь не пояснили. Добре хоч не перпендикулярно.

Через дві години після обіду чомусь захотілось спати і Ярослав розважався деякий час переписуючись з дивним залицяльником Соні, котрий чомусь вважав, що він її хлопець і псує такій дівчині життя. Навіщо Ярослав це робив, і сам не знав. Але було досить весело і сон трохи відігнало.

Потім він вирішив здатися і трішки поспати. А спати перехотілося. І він лежав, втупляючись в стелю і думаючи про різну дурню. Наприклад, про те, що буде, якщо взяти і запропонувати Саші зустрічалися. Чомусь здавалося, що вона не повірить. От візьме і не повірить, подумає, що це він так жартує.

— Яка складна дівчина. А я, мабуть, мазохіст. Треба було тому Владу морду набити, ага.

Сон приходити так і не захотів, навіть коли Ярослав закрив очі і постарався ні про що не думати. Так собі ідея була насправді. Бо думок стало ще більше. Взагалі якісь теорії змови в голову полізли. Тому він здався, сів і пішов до столу. Відкопав в глибинах коробки з різним мотлохом, котрий встиг якимось дивом так швидко накопичити, сівенірний блокнот з єдинорогом. Здається, його мала Яна десь забула, він підібрав, але так і не віддав. Блокнот був новий, без єдиної написаної літери, так що, нічого страшного. А зараз він саме те, що потрібно. Бо Ярославу захотілося погратись в аналіз ситуації і потрібна була візуалізація в матеріальному плані. Так йому думалось простіше.

— Дід-козел, — пробурмотів він і написав це на першому вирваному листочку. — Якісь придурки з Владом. Саша — друге покоління. Ден… — Ярослав нахмурився і поліз в літтоп і виявив дивну річ. Денис його послання відкривав, але відповіді чомусь не залишив. І на зв’язок не вийшов. А значить що, враховуючи, що це Денис? — А значить сказати мені нема що, щоб мене при цьому не образити. І він про цю веселу справу з надто живою ШІшкою знає, причому більше, ніж я. Та мабуть так і є. О-о-о-о… — протягнув хлопець, бо в голову закралась іще одна несподівана думка. Денис ШІшки любить. Клепає їх з наснагою і завзяттям. Різні. Та він собі на квартиру на компаньйонах заробив. А іще він щось продав державі. І в нього якась загадкова робота на загадкову контору. — Та ні, не може бути. Не може Йод бути його ШІшкою, його менш живі, зате розумніші. Ні, я надумую і ускладнюю. Та й яка різниця, якщо головне, що когось тут ловлять, чи виманюють. Інакше сенс у цьому всьому?

Ярослав трішки подумав, але написав на окремому листку «Ден».

А потім на іще одному додав «Крістоф». Бо якщо Ден в курсі, то й Крістоф. Але обидва нічогісінько не можуть зробити, щоб не стало гірше.

«Гірт Лері» він іще й кривим кружечком обвів. Бо, наприклад, Крістоф досі не вірив, що цей геніальний маніяк остаточно помер. Та й як тут вірити, коли сам зовсім недавно ухайдокав чергову його цифрову копію, чи щось таке? Крістоф не розповідав, але Ярослав умів слухати і з різних обривків складати щось досить схоже на ціле. Це взагалі була його потаємна суперсила. Ну, йому так здавалося.