розділ 37

Добре, давай все складем разом

Ярослав.

Після тієї гри Ярослав задумався. Добре так, старанно. Навіть згадав про бритву Окама і спробував відсікти все зайве. Окремим списочком записав усе підозріле. Окремим свої здогадки. Окремим знахідки Саші і теорії Артема з його друзями. Бо ця компанія з’явилася дуже і дуже вчасно. Якраз коли Саша докопалася до того, що сервера нові.

І в картину, котра вимальовувалась, навіть поява героїчного козла в школі чудово вписувалась. От чому він став діставати онука саме тут?

— Саша, в тебе були складнощі з тим, щоб поступити? — спитав Ярослав на третій день, причому не на території школи. Спеціально запросив її оцінити нові тістечка в «Дивних людях» про котрі Соня розповіла. Бо це був єдиний заклад, в котрому точно працювали глушилки.

А куди далі тягнути? Особливо, враховуючи одну підозру, котра в нього з’явилася і через котру хотілося піти і розламати до бісової матері Йод, а потім і комусь морду набити. От не даремно ж подумалось, що якщо сервери нові, то якісь безпекові служби зі школи очей не зводять. І дід справжній козел, котрому в дійсності начхати що на дочку, що на онука. І Йод заговорила саме з Сашою не тому, що засумувала, і не тому, що тут не було раніше дітей з другого покоління.

— В сенсі? — спитала дівчина.

— Мені довелося додаткові тестові завдання проходити. І ніякої впевненості не було, — розповів Ярослав обережно. А то ще образиться.

— Мені батьків приятель допомагав підтягнути необхідне. Взагалі багато людей допомагали, я ж там багато чого профукала. Навіть в «Вільній школі» помічників шукала.

Ярослав кивнув. Вільна школа діло хороше, якщо вміти нею користуватися і не вірити, що вона замінить звичайну.

— Ага, а приятелі батька і всі інші кинулися допомагати до того, як ти в «Вільну школу» поткнулась, чи після?

Саша нахмурилась і призналась:

— Після. Яр, ти до чого додумався? Думаєш, мене сюди спеціально протягнули, хоча були кращі?

— Навряд. Не здивуюся, якщо не одну тебе намагалися в школу пропхати, але ти перша змогла це зробити.

— Яр?

— Знаєш, твій Артем все-таки переграв.

— Хм?

— Разом зі своїми теоріями. Так старанно згадував, театральну паузу тягнув, що я не відразу зрозумів, що мене зачепило. Дисбаланс, малявка. Розумієш, якщо люди цікавляться різними дурними теоріями, вони їх видають радісно і в будь-який момент. Якщо не цікавляться, то просто щось собі видумують, але тут не та ситуація, я перевірив, він все правильно розповів. І його друзі — теж. Якщо щось десь бачили, то навряд запам’ятають все правильно, щось додумають, щось впустять. А тут на тобі театральну паузу, а потім «раз» і з глибин пам’яті спливає кристалічний мозок з подробицями. Та краще б він сказав, що в курсовій цю дурню згадував, чи ще щось. Кажу ж, він переграв. Мабуть зовсім недосвідчений поки бандюк, чи агент внутрішньої безпеки. Тут вже як нам пощастило.

— Цікаві висновки, — сказала Саша. — З однієї дурної теорії.

— Чому однієї? — здивувався Ярослав. — Добре, давай все складем до купи. Ось дивись, хтось шукає спадок Гірта Лері і здогадується зацікавитись цією школою. Буде хтось непокоїтися? Та навряд, хіба що за руку стануть ловити самих нетерплячих і робити вигляд, що випадково. Тим більш, все небезпечне звідси забрали. А Йод нас дурить, приймем це за аксіому.

— Дурить?

— Да. Її фізична основа де завгодно, але не в школі. Але нас дуже старанно підштовхнули почати пошуки. Може ми навіть щось знайдем.

— Яр?

— Саша, як хтось колись сказав — якщо щось має вигляд качки, крякає як качка, плаває як качка, то це качка. Не кролик і не крокодил. А цьому старому козлу я морду наб’ю, якщо він іще хоч раз до мене підійде. Сволота.

Дівчина дивилася на нього з нерозумінням, а чашечку з кавою стиснула так, що пальці побіліли. Ще роздавить випадково.

Тому Ярослав відібрав в неї небезпечний предмет, прислухався, чи ніхто не несе тістечко і сумно сказав:

— Сволота. Ти ж розумна дівчина, котра вже вляпувалась в проблеми і більше вони тобі не потрібні. Тому без мене ти б до Йод не наблизилась і начхати б тобі було на її проблеми. А мене б вона не зацікавила, якби не обіцянка допомогти мамі. Розумієш?

— Вона не зможе допомогти?

— Гірше. Вона зможе допомогти. Вона Хунгу шлях рішення проблеми скинула, котрий, ось диво-дивне, по словах нашого інтерна, чомусь не побачили більш професійні люди, чим він. А він би побачив, якби в нього був весь масив даних. Розумієш? Якась тварюка з внутрішньої безпеки змусила призупинити лікування моєї мами, бо якусь іншу тварюку знадобилося заманити в школу і тут зловити на гарячому. І без діда в цій справі точно не обійшлось. Інакше він би тут не з’явився. Контролює, сволота, розважається. Сподіваюсь, хоча б командування Крістофа стало для нього неприємним сюрпризом.

— І що будем робити? — спитала дівчина. Очі в неї були великі-великі. І сумні.

— Не знаю. І навряд ми приманка для тих придурків, котрі тобі погрожували. Ті придурки, скоріш за все, влізли про щось дізнавшись і плутаються у когось під ногами. Або їх для плутанини сюди спрямували, щоб якщо все зірветься, та велика риба подумала, що саме вони сюди внутрішню службу фактично запросили.

— Надто складно.

— Ні, звичайна практика. Крістоф говорив, коли переконував, щоб я не ліз в подібні пригоди. Бо дурні в таких цікавих пригодах не часто опиняються випадково. Якщо вони там є, то значить там потрібні комусь. І в результаті найбільше постраждають.

Саша зітхнула, відібрала в нього свою каву і задумливо стала її пити.

— Втікти з цієї пригоди ми не зможемо, так? — спитала.

— За логікою, діяти по їх плану безпечніше, — признав Ярослав. — Їм навряд хочеться, щоб тут студентів повбивали. Ще б знати, який точно в них план. От подумай сама, Йод спочатку досить довго морочить голову. Потім взагалі влаштовує істерику і, навіть не знаю тепер, правду вона розповіла нам про ті досліди, чи ні. Можливо змішала правду з неправдою, а то раптом станемо перевіряти. Чи ще хтось стане. А потім з’являється Артем і ти знаходиш відомості про те, що сервери нові. До речі, не спитав, де і як?