розділ 37

Добре, давай все складем разом

Ярослав.

Після тієї гри Ярослав задумався. Добре так, старанно. Навіть згадав про бритву Окама і спробував відсікти все зайве. Окремим списочком записав усе підозріле. Окремим свої здогадки. Окремим знахідки Саші і теорії Артема з його друзями. Бо ця компанія з’явилася дуже і дуже вчасно. Якраз коли Саша докопалася до того, що сервера нові. Якось надто багато сумнівних співпадінь.

І в картину, котра вимальовувалась, навіть поява героїчного козла в школі чудово вписувалась. От чому він став діставати онука саме тут? Інших місць не було? Сердньоосвітня недостойна його героїчної величності виявилася?

— Саша, в тебе були складнощі з тим, щоб поступити в нашу школу? — спитав Ярослав на третій день, причому не на території школи. Спеціально запросив дівчину оцінити нові тістечка в «Дивних людях» про котрі Соня розповіла. Бо це був єдиний заклад, в котрому точно працювали глушилки і ніхто не міг підслухати.

А куди далі тягнути? Особливо, враховуючи одну підозру, котра в нього з’явилася і через котру хотілося піти і розламати до бісової матері Йод, а потім і комусь морду набити. От не даремно ж подумалось, що якщо сервери нові, то якісь безпекові служби зі школи очей не зводять. І дід справжній козел, котрому в дійсності начхати що на дочку, що на онука. І Йод заговорила саме з Сашою не тому, що засумувала, і не тому, що тут не було раніше дітей з другого покоління. Це все частина одного цілого, причому, розпланованого цілого.

— В сенсі? — спитала дівчина.

— Мені довелося додаткові тестові завдання проходити. І ніякої впевненості не було, — розповів Ярослав обережно. А то ще образиться.

Саша хмикнула.

— Мені батьків приятель допомагав підтягнути необхідне, — сказала обережно. — Взагалі багато людей допомагали, я ж там багато чого профукала. Навіть в «Вільній школі» помічників шукала.

Ярослав кивнув. Вільна школа діло хороше, якщо вміти нею користуватися і не вірити, що вона замінить звичайну. Знайти там помічників можна. Повчити один одного, щось пояснити комусь. Головне не забувати потім те все перевіряти. А то придурки з дивним почуттям гумору там теж є. Та й просто самовпевнені особистості.

— Ага, а приятелі батька і всі інші кинулися допомагати до того, як ти в «Вільну школу» поткнулась, чи після?

Саша нахмурилась і призналась:

— Після. Яр, ти до чого додумався? Думаєш, мене сюди спеціально протягнули, хоча були кращі?

— Навряд. Надто було б помітно, а в школи репутація. Ніхто ж мовчати б не став. Не здивуюся, якщо не одну тебе намагалися в школу пропхати, але ти перша змогла це зробити.

— Яр?

— Знаєш, твій Артем все-таки переграв, — впевнено сказав Ярослав.

— Хм?

— Разом зі своїми теоріями. Так старанно згадував, театральну паузу тягнув, що я не відразу зрозумів, що мене зачепило. Дисбаланс, малявка. Розумієш, якщо люди цікавляться різними дурними теоріями, вони їх видають радісно і в будь-який момент. Вони ж постійно з ними носяться. Якщо не цікавляться, то просто щось собі видумують, бо десь щось випадково почули, чи побачили. Але тут не та ситуація, я перевірив, він все правильно розповів. І його друзі — теж. Якщо щось десь випадково на очі трапилось, то навряд запам’ятають все правильно, щось додумають, щось впустять. А тут на тобі театральну паузу, а потім «раз» і з глибин пам’яті спливає кристалічний мозок з подробицями. Та краще б він сказав, що в курсовій цю дурню згадував, тому вивчав, чи ще щось. Кажу ж, він переграв. Мабуть зовсім недосвідчений поки бандюк, чи агент внутрішньої безпеки. Тут вже як нам пощастило.

— Цікаві висновки, — сказала Саша. — З однієї дурної теорії.

— Чому однієї? — здивувався Ярослав. — Добре, давай все складем до купи. Ось дивись, хтось шукає спадок Гірта Лері і здогадується зацікавитись цією школою, бо він тут проводив багато часу, в нього тут лабораторія була навіть. Буде хтось непокоїтися? Та навряд, хіба що за руку стануть ловити самих нетерплячих і робити вигляд, що випадково. Тим більш, все небезпечне звідси давно забрали. А Йод нас дурить, приймем це за аксіому.

— Дурить? Впевнений? — нахмурилась Саша.

— Да. Її фізична основа де завгодно, але не в школі. Впевнений. Але нас дуже старанно підштовхнули почати пошуки. Може ми навіть щось знайдем, щоб зовсім образливо нам не було.

— Яр?

— Саша, як хтось колись сказав — якщо щось має вигляд качки, крякає, як качка, плаває, як качка, то це качка. Не кролик і не крокодил. А цьому старому козлу я морду наб’ю, якщо він іще хоч раз до мене підійде. Сволота.

Дівчина дивилася на нього з нерозумінням, а чашечку з кавою стиснула так, що пальці побіліли. Ще роздавить випадково.

Тому Ярослав відібрав в неї небезпечний предмет, прислухався, чи ніхто не несе тістечко, бо з цього боку звуки за завісою було чути, і сумно сказав:

— Сволота. Ще й яка. Ти ж розумна дівчина, котра вже вляпувалась в проблеми і більше вони тобі не потрібні. Тому без мене ти б до Йод не наблизилась і начхати б тобі було на її проблеми. А мене б вона не зацікавила, якби не обіцянка допомогти мамі. Розумієш?

— Вона не зможе допомогти?

— Гірше. Вона зможе допомогти. Вона Хунгу шлях рішення проблеми скинула, котрий, ось диво-дивне, по словах нашого інтерна, чомусь не побачили більш професійні і досвідчені люди, чим він. А він би побачив ще скоріше, якби в нього був весь масив даних. Розумієш? Якась тварюка з внутрішньої безпеки змусила призупинити лікування моєї мами, бо якусь іншу тварюку знадобилося заманити в школу і тут зловити на гарячому. І без діда в цій справі точно не обійшлось. Інакше він би тут не з’явився. Контролює, сволота, розважається. Сподіваюсь, хоча б командування Крістофа стало для нього неприємним сюрпризом.

— І що будем робити? — спитала дівчина. Очі в неї були великі-великі. І сумні.

— Не знаю. І навряд ми приманка для тих придурків, котрі тобі погрожували. Ті придурки, скоріш за все, влізли про щось цікаве дізнавшись і плутаються у когось під ногами. Або їх для плутанини сюди спрямували, щоб, якщо все зірветься, та велика риба подумала, що саме вони сюди внутрішню безпеку фактично запросили. Своїми дурнуватими чіпляннями до тебе.