розділ 36

Є цікава задача

Появі Ярослава Артем явно не зрадів. Вони взагалі обмінялися такими підозрілими поглядами, наче обидва були найманими вбивцями, добре один одного знали і були впевнені, що їх моли найняти щоб вбили один одного. Сашу знову недоречний сміх почав розбирати. Компанія Артема спостерігала за цим з цікавістю, але не коментувала, і до Ярослава ті хлопці і дівчата поставились значно приязніше.

— Вони старші, ніж здається, — пробурчав Ярослав.

— З чого ти взяв?

— Відчуття і підсвідомість. І в мене більше досвіду, — сказав, проводячи поглядом Артема. — Серед співаків-співачок багато людей, котрі називають менший він. Бо їх аудиторія скоріше клюне на когось молодшого. А дійсно пробитися в юному віці не дуже часто вдається.

Саша кивнула, сенс був, але тут не співаки. І чого він до Артема причепився? Добре б дійсно якісь натяки були, так — нічого ж.

Інші його не цікавили. Люди, як люди, мабуть. Дівчата — дві Анни, одна трішки світліша, але так досить схожі між собою, Оксана Неля. Хлопців Саша не запам’ятала, хтось чи Віктор, чи Віталій і один Олег, він рудий. Імена ще трьох якось вилетіли з голови і повертатись не поспішали. Але дівчина вирішила, що в процесі спілкування все уточнить і запам’ятає.

Грати збирались на спеціальному майданчику з пісочком і натягнутою сіткою. Навкруги бігали і каталися на самокатах діти, продавалось морозиво, навіть якісь зверхні качки ходили. Точно не те місце, куди запрошуєш, якщо збираєшся викрадати, чи погрожувати. Саші так здавалося. Бо там де діти, там за кожною піщинкою слідкують.

З іншого боку, може покликали сюди якраз для того, щоб приспати підозріливість.

Грали три на три, з заміною, поділившись на команди за допомогою рандомайзера. І от нічогісінько підозрілого не ставалося. Взагалі, найпідозрілішим був саме Ярослав. Поговорили трішки про складнощі навчання. Дівчата намагалися рекламувати Артема, розповідаючи який він чудовий і надійний. Оксана трішки виділилась, буркнувши, що Саша молодець, що з хлопцем прийшла. А то деякі надто довіряють, а потім ледь втікають від тих чудових знайомств. А виявилося, в неї сестра втрапила в неприємності з випадковим знайомим.

І так, Саші було цікаво з цими людьми. Вона любила спортивні ігри. Їй навіть дурнуваті жарти чи Віктора, чи Віталія подобались. І за Ярославом спостерігати було цікаво. Він поводився якось так, що той же Віктор-Віталій жодного разу не відпустив жартика в його бік. Аж захотілося попросити навчити.

— Цікавий хлопець, — підтримала її думки Неля, коли вони вже награлися і сиділи за столом коло крихітної кофейні, очікуючи замовлені напої і просто розмовляючи. Ярослав якраз стояв в декількох кроках і з кимось тихо розмовляв через літтоп. І обличчя таке, наче його хтось остаточно дістав, але ж він ввічливий хлопчик, просто відеозв’язок з тією людиною не включає.

— Хм? — відізвалась Саша.

— Впевнений. Причому, не на пустому місці впевнений. Дивиться правильно, — пояснила дівчина і посміхнулась. — Це в мене профдеформація, все помічаю. І наш Артем йому дуже не подобається. З чого б?

Відповідати на це питання Саша не хотіла. Навіть самій собі, якщо чесно. Зате згадала навіщо вони взагалі сюди пішли.

— О, — сказала. — До речі, про запитання. — Вона подивилася на всіх присутніх за столом по черзі. — Є така цікава задача в одному розіграші. Фантастично-детективна. Як можна десь оселити дуже складну ШІшку відрізану від мережі, і щоб не спіткатися об ті сервери? Щоб ніхто взагалі й не підозрював про їх існування і не міг знайти, навіть якщо почне шукати?

— Викопати під підвалом іще один підвал і всунути їх туди, — сказала Неля і знову посміхнулась. Мовляв, розумію, дівчинко, чому ти кинулась тему розмови змінювати. Хлопці, то таке, особливо коли сама ще не знаєш, котрий подобається більше.

— Та, ну, надто просто. І хтось неодмінно здогадається перевірити цю теорію. Такі підвали копають в кожному другому фільмі про загадкових привидів і роботожуків в хорорах, — пояснив свою позицію рудий Олег, примружився і спитав: — А пам’ятаєте, була ідея з наночастками в фарбі? Котрі в різні візерунки складаються. А фарба іще й такий собі захисний шар.

— Таке неможливо реалізувати, — включився в розмову один з хлопців, чиє ім’я Саша не запам’ятала. — Простіше вже наробити в стінах гнізд для тих роботожуків, тільки щоб вони були насправді єдиним цілим. Як рій бджіл. А якщо ще й самовідтворюватися зможуть…

— То неодмінно захоплять світ, — буркнув скептик Олег.

— Павутина Деньга, — сказала Анна, та, що більш світленька.

— Не доведено, — заперечив Олег. — Він міг просто торгуватися за життя. Було б десь, давно б знайшли. Воно по параметрам повинно світитися не гірше звичайних серверів, скільки їх не маскуй.

Ярослав підійшов і став уважно слухати.

— Торгуватися за життя? — перепитав.

— А, був один геніальний придурок. Закінчив погано, — сказав Олег, не пояснюючи, що за придурок. Але навряд він говорив не про Гірта Лері. — Але вже доведено, що більшість з того, про що він говорив, просто видумки. Є навіть думка, що він ось так знущався наостанок. Павутина Деньга, це взагалі стара теорія. Був такий Максим Деньга, більше ста років тому жив. І придумав собі, що можна будувати будинки відразу вбудовуючи в них фактично серверну начинку, розтягуючи її по подібній павутині. Ну, там складно. І довгий час навіть намагалися щось подібне реалізувати, але не склалося з матеріалами, котрі б те потягнули, не втрачаючи енергію і не ламаючись, бо в стіні мікроскопічна тріщинка з’явилась. А потім ламай стіну, щоб те знайти. Та ще й так, щоб не задіти сусідні ділянки павутини. А вона ж ніжна і тендітна.

— А якщо поверх стіни? — спитав Ярослав. — Тоді ремонтувати простіше.

— Небезпечно, враховуючи всі аспекти. Та й будинок мав бути дуже великий. Ні, дурня. Хоча, якщо ви згадаєте про цю теорію, точно оцінять. Про неї багато хто знає.