розділ 36

Є цікава задача

Появі Ярослава Артем явно не зрадів. Вони взагалі обмінялися такими підозрілими поглядами, наче обидва були найманими вбивцями і їх моли найняти щоб вбили один одного. Сашу знову недоречний сміх почав розбирати. Компанія Артема спостерігала за цим з цікавістю, але не коментувала і до Ярослава ті хлопці і дівчата поставились значно приязніше.

— Вони старші, ніж здається, — пробурчав Ярослав.

— З чого ти взяв?

— Відчуття і підсвідомість. І в мене більше досвіду, — сказав, проводячи поглядом Артема.

Саша фиркнула. І чого він до Артема причепився? Добре б дійсно якісь натяки були, так нічого ж.

Інші його не цікавили. Люди, як люди, мабуть. Дівчата — дві Анни, Оксана Неля. Хлопців Саша не запам’ятала, хтось чи Віктор, чи Віталій і один Олег, він рудий. Імена ще трьох якось вилетіли з голови і повертатись не поспішали. Але вона вирішила, що в процесі спілкування все уточнить і запам’ятає.

Грати збирались на спеціальній прощадці з пісочком і натягнутою сіткою. Навкруги бігали і каталися на самокатах діти, продавалось морозиво, навіть якісь зверхні качки ходили. Точно не те місце, куди запрошуєш, якщо збираєшся викрадати, чи погрожувати. Саші так здавалося.

Грали три на три, з заміною, поділившись на команди за допомогою рандомайзера. І от нічогісінько підозрілого не ставалося. Взагалі, найпідозрілим був саме Ярослав. Поговорили трішки про складнощі навчання. Дівчата намагалися рекламувати Артема, розповідаючи який він чудовий і надійний. Оксана трішки виділилась, буркнувши, що Саша молодець, що з хлопцем прийшла. А то деякі надто довіряють, а потім ледь втікають від тих чудових знайомств. А виявилося, в неї сестра втрапила в неприємності з випадковим знайомим.

І так, Саші було цікаво з цими людьми. Вона любила спортивні ігри. Їй навіть дурнуваті жарти чи Віктора, чи Віталія подобались. І за Ярославом спостерігати було цікаво. Він поводився якось так, що той же Віктор-Віталій жодного разу не відпустив жартика в його бік. Аж захотілося попросити навчити.

— Цікавий хлопець, — підтримала її думки Неля, коли вони вже награлися і сиділи за столом коло крихітної кофейні, очікуючи замовлені напої і просто розмовляючи. Ярослав якраз стояв в декількох кроках і з кимось тихо розмовляв через літтоп.

— Хм? — відізвалась Саша.

— Впевнений. Причому, не на пустому місці впевнений. Дивиться правильно, — пояснила дівчина і посміхнулась. — І наш Артем йому дуже не подобається. З чого б?

Відповідати на це питання Саша не хотіла. Навіть самій собі, якщо чесно. Зато згадала навіщо вони взагалі сюди пішли.

— О, — сказала. — До речі, про запитання. — Вона подивилася на всіх присутніх за столом по черзі. — Є така цікава задача в одному розіграші. Фантастично-детективна. Як можна десь оселити дуже складну ШІшку відрізану від мережі, і щоб не спіткатися об ті сервери. Щоб ніхто взагалі й не підозрював про їх існування.

— Викопати під підвалом іще один підвал і всунути їх туди, — сказала Неля і знову посміхнулась. Мовляв, розумію, дівчинко, чому ти кинулась тему розмови змінювати.

— Та, ну, надто просто. І хтось неодмінно здогадається перевірити цю теорію. Такі підвали копають в кожному другому фільмі про загадкових привидів і роботожуків в хорорах, — пояснив свою позицію рудий Олег, примружився і спитав: — А пам’ятаєте, була ідея з наночастками в фарбі?

— Таке неможливо реалізувати, — включився в розмову один з хлопців, чиє ім’я Саша не запам’ятала. — Простіше вже наробити в стінах гнізд для тих роботожуків, тільки щоб вони були насправді єдиним цілим.

— Павутина Деньга, — сказала Анна, та, що більш світленька.

— Не доведено, — заперечив Олег. — Він міг просто торгуватися за життя. Було б десь, давно б знайшли.

Ярослав підійшов і став уважно слухати.

— Торгуватися за життя? — перепитав.

— А, був один геніальний придурок. Закінчив погано. Але вже доведено, що більшість з того, про що він говорив, просто видумки. Є навіть думка, що він ось так знущався. Павутина Деньга, це взагалі стара теорія. Був такий Максим Деньга, більше ста років тому жив. І придумав собі, що можна будувати будинки відразу вбудовуючи в них фактично серверну начинку, розтягуючи її по продібній павутині. Ну, там складно. І довгий час навіть намагалися щось подібне реалізувати, але не склалося з матеріалами, котрі б те потягнули, не втрачаючи енергію і не ламаючись, бо в стіні мікроскопічна тріщинка з’явилась. А потім ламай стіну, щоб те знайти.

— А якщо поверх стіни? — спитав Ярослав.

— Небезпечно, враховуючи всі аспекти. Та й будинок мав бути дуже великий. Ні, дурня. Хоча, якщо ви згадаєте про цю теорію, точно оцінять.

— А іще? — Саша інстинктивно подивилася з надією на Артема.

Ярослав тихо хмикнув.

— Проблема саме в тому, що нема виходу до мережі, а значить, ваш ШІ не може добирати обчислювальних потужностей де-інде, правильно?

Саша кивнула.

— Тоді це буде дуже тупий ШІ.

— Ой, а подумати, — легенько його штовхнула ліктем Оксана. Мовляв, от хто відразу здається, коли дівчина подобається?

— Зараз.

Артем почухав ніс, дивлячись вдалечінь. Хмикнув. І коли Саша вже майже вирішила, що він нічого цікавого так і не скаже, з сумнівом заговорив.

— Кристалічні мізки. Сумнівна технологія, в котрій основний інтерес не в потужності тих мізків, а в принципі одночасності процесів, самовідтворенні і нарощуванні. Ті кристали потрібно було годувати і вони росли за заданою схемою, мізки ставали розумнішими, більша варіативність з’являлася.

— І чому від такої чудової технології відмовились? — спитав Ярослав.

— Надто багато енергії витрачалось. Точка росту, після котрої кристали, котрі виросли раніше і знаходились всередині друзи, починали деформуватися і ламатися так і залишилася сталою, так що по тестах Ші залишався тупим, хтось навіть писав, що не розумніше п’ятирічної дитини.