розділ 22

Чоловік, що веде переговори

Колись… насправді тоді, коли Саша була ще зовсім соплюхою, але самовпевненою соплюхою, котра вважає себе дуже дорослою і край якою розумною. Їй тоді було чотирнадцять років, все ще, хоча через місяць мало стати п’ятнадцять. І в той час вона з батьками була на відпочинку, на березі моря. А так, як Саша завжди була дівчинкою товариською і намагалася з кимось познайомитись, досить шкидко в неї завелась подруга. Старша за неї майже на два роки. А це в такому віці дуже багато, насправді.

І от та подруга стала Сашу вчити як розбиратися в чоловіках і обирати найкращих. І в якості прикладів тих найкращих вона приводила героїв улюблених серіалів.

— Він такий… — говорила вона з придиханням про чергового неіснуючого чоловіка мрії. — Такий, що прямо тобі ух. От обійняла б і так жила.

Саша їй заздрила, бо сама так закохуватись не вміла. Не знала, що попереду чекає Влад схожий на Індіго і що ці всі «ух» миттєво розбиваються об реальність. Принаймні в її випадку. Старанно наступати на одні і ті ж граблі, в надії, що колись результат буде іншим вона не прагнула.

І якось розмова зайшла про чергового чоловіка мрії. З серіалу про космічних піратів. Той чоловік був вічно нетверезий, судячи з його дій, трохи, або не трохи, дурнуватий і бабій, яких іще пошукати. В кожній новій серії йому траплялась нова дівчина, котра тут же ставала коханням на все життя. А в наступній про неї і не згадували. Саші навіть почало здаватися, що він тих красунь потихеньку продає на рабському ринку — такий в тому серіалі теж був.

В цілому, Саша не дуже розуміла захоплень тим героєм, тому спитала, а чому саме він «ух».

— Та ти що?! — аж підскочила тоді подруга. —Ти тільки подивись, який він лапа. Коли він стоїть на містку, як та скеля посеред океанських хвиль… та що тобі пояснювати? Пам’ятаєш серію, де він вів переговори з більштами? Як він їх, га? Чоловік, котрий веде переговори…

І далі було багато-багато тексту. Саша навіть була не рада, що заділа цю тему. Настільки, що так і не додивилася той серіал, бо герой став здаватися ідіотом і дратувати.

А іще ось це «Чоловік, що веде переговори…» довго потім з пам’яті лізло не по темі і викликало дурнувате хіхікання.

І ось тепер Саша впіймала себе на тому, що, здається, зрозуміла ту приятельку. Тому що спостерігати, як впевнений в собі чоловік… нехай навіть хлопець-одноліток, веде переговори з підозрілою ШІшкою, було таким задоволенням. Ще й виходило, що про свою сім’ю, опікуна і його братів він став розповідати в коридорі, щоб і Йод те все почула.

— Так що ти маєш розуміти, ти дуже підозріла, — говорив очевидні речі Яр, але таким тоном, наче звинувачував в допомозі потойбічним демонам. — Ми ж знаємо, хто тебе створив. І знаємо хто він такий і за що його стратили. Чесно, це людей лякає.

— Але я дійсно можу допомогти, — чинила супротив Йод. — І нічого неприйнятного не робила.

— Це поки. Бо ти сидиш тут, ресурсів в тебе мало, носа висунути боїшся. Але якщо вийдеш, зможеш якось протриматися, то що буде? Що ти зробиш, особливо зі страху перед людьми. А ти вмієш боятися, інакше б не ховалася.

— Він ніколи не хотів, щоб я щось погане робила людям!

Саша сіла зручніше на ящику з чимось мілким і насипом. Оперлася ліктем на коліно, підперла долонею підборіддя і стала спостерігати. Дивитися на Ярослава було дуже приємно. І якщо в їх веселій сімейці й був хтось тараном, то це саме він. Він просто ігнорував все, що Йод намагалася йому протиставити, наче не чув. І в якусь мить вона стала доводити, що він не правий, аргументовано доводити, видаючи таку потрібну інформацію.

— Що він збирався зробити? — не повірив власним вухам Яр, після чергових виправдань великих і величних, чого вже там, задумів таточка віртуальної дитини. — Ото дичина.

В голосі хлопця було трішки захоплення, багато недовіри і ще щось таке, що навіть Саші захотілося почати щось доводити, хоча їй ні на біса не був потрібен той Гірт Лері з його геніальними ідеями і намаганням врятувати людство, котре точно загине через кілька мільярдів років. Разом зі своєю планетою.

— Ти ж розумієш, що знайти десь точну копію Землі шансів буде мало. Тільки ідіоти можуть в таке вірити. Он навіть дві печериці однакового розміру насправді не точні копії одна одної. І близнюки не настільки схожі, як може здатися. А тут така складна штука, як планети. Так що заселити космос насправді можна тільки двома способами. Або самостійно будувати собі станції-планети. Або змінювати себе. А і те, і інше надто складно.

— Ага, обирати собі першу ліпшу планету для життя, швиденько будувати тіла з того, що там є і з тими властивостями, котрі потрібні для комфорту, і переселятися туди розумом, ото точно простіше.

— Хоча сенс в цьому є, — з подивом признала Саша. — Але він капець який ненормальний був.

— Можна копіювати. А можна взагалі мерців знову в матеріальний світ випускати, — сказала Йод.

— Угу… — дуже задумливо сказав хлопець і дивнувато посміхнувся. — Або можна створювати ШІшок, котрі нічим від людей не будуть відрізнятися. Так?