розділ 19

Та я ж нічого!

Життя у Влада було переповнене перепонами і негараздами. Не те, щоб це життя цікавило Ярослава, але Влад саме про нього став розповідати в першу чергу. В нього і батька не було. Точніше, десь там він був, але мама не була впевнена котрий з, а виясняти не стала. Сам Влад потім спробував, але виявилося, що хвацько влізти в базу ДНК-даних можна тільки в кіно, а в реальному житті це складно. Та й влізеш, чим воно тобі допоможе, якщо ти навіть приблизно не знаєш, що шукаєш? А звіряти зі всім підряд, то одразу підозріла діяльність, бан і виклик поліції.

Ну, не пощастило бідосі.

Потім, йому не пощастило вчитися в нещасній соціальній школі, бо мама нормальну не тягнула. От як з такою школою нормальне життя розпочати?

— Ти це не ляпни при моєму опікуні і його братах, — сердито пробурчав Ярослав. — Вони всі вчилися в соціальній і жодному воно не завадило. Досить цієї плаксивої маячні. Тебе взагалі не про те, як життя тебе бідного ображає спитали. До Саші ти чому поліз раптом?

— Тобі не зрозуміти… — спробував випрямитись Влад, але Ярослав в противагу смикнув вверх його руку і той ледь не боднув паркан. — Та перестань, придурок, — зашипів нещасний. — Я зараз на допомогу стану звати.

— А зви, — дозволив Ярослав. — Розкажеш поліції чому до дівчини причепився, котра тебе бачити не хоче. І про своє важке життя теж. Особливо про спроби влізти в базу ДНК. У мене все записано, до речі.

— Ти не маєш права, — пискнув страждалець.

— Так, ти мені набрид, — сказав Ярослав і смикнув хлопця з кущів назад на дорогу.

— Стій! Та заплатили мені, заплатили, дебіли!

— Дебіли тобі заплатили? — аж здивувався Ярослав, а Саша пирхнула, в своєму першому коханні вона остаточно розчарувалась.

— Ні, але заплатили!

— Господи, та краще з папугою спілкуватися, — видихнув Ярослав, бо чим більше цей тип говорив, тим більше хотілося відвісити йому копняка і відпустити. І нехай біжить, куди бачить. — Ти по-людськи говорити можеш? Чи все-таки в поліцію і спробуй довели їм, що взагалі з Сашею знайомий, а не чіпляєшся до всіх поспіль.

І Влад чи здався, чи зібрався з думками, але розповів дивне.

До нього підійшла жінка. Одна на перший погляд, хоч і підозріла якась. Це потім він зрозумів що два амбала, котрі маячили в десятці кроків, щось на кшталт її охорони. Ну, підійшла і підійшла. Може вона собі молодого коханця шукала (на цих словах на самовпевненого ідіота з однаковим подивом вирячились Ярослав, Саша і пташка, котра на паркан сіла), ну, всяке буває.

Але тій жінці цікаві були його колишні відносини. А він візьми і ляпни, що колишня дівчина, котру він насправді навіть не відразу згадав, за ноги його чіплялася, коли він вирішив її покинути. Плакала ще, в істериці билась.

Та не знає він, навіщо те ляпнув. Захотілося. Тим більш, він на той момент взагалі не уявляв, про кого та жінка торочить. Потім в своїх особистих папочках покопався, зрозумів.

— І вона мені заплатила. А в мене борги, мені дуже гроші потрібні, — знову спробував надавити на жалість Влад. Даремно, насправді, у Саші був такий вираз обличчя, мов вона хоче йому носа відкусити і приміряється як це краще зробити. А Ярослав і зовсім не страждав жалістю до подібних типів. Та він рідного діда б скоріше пожалів. — Дуже-дуже, вам не зрозуміти!

— І що вона взамін попросила? — поцікавився Ярослав, розуміючи, що Саша подумки цього придурка вже розібрала на запчастини і порозкидала по різних діючих вулканах.

—Та фігню. Нагадати про себе, зробити так, щоб не вигнала, втертися в довіру. Якщо вийде, пообіцяли заплатити більше і там уже дійсно попрацювати доведеться...

— Просто чудово, — примудрилась рикнути Саша, бідний Влад через це невдало смикнувся і зойкнув. — Може його дійсно поліції віддати?

— Навіщо? Давай ми краще його в один цікавий заклад звозимо. Там його навчать акторській майстерності і пояснять чому він тепер повинен на нас працювати за гроші попередніх наймачів.

— Та ви ненормальні! — пискнув Влад.

— Думаєш вийде? — засумнівалася Саша.

— Головне якось до місця дотягнути.

А це була проблема. Ось витягнуть вони цього потерпілого з кущів і що далі? Ще хтось на його захист кинеться.

Хоча…

— Саша, знайди Соню, поясни їй ситуацію. Думаю, вона назбирає помічників і ми його швиденько…

— Ви не посмієте! Це викрадення!

— А ми так жартуємо, — знущально сказав Ярослав. — І взагалі, це квест такий.

— Та який ще…

— Саша, Соня!

— Та пам’ятаю я її, іду.

— Та я ж нічого! — занив Влад. — В мене просто борги!

Але Саша вибралась з кущів і швидко кудись пішла. Слухати колишнє кохання вона не збиралася. Ярослав взагалі пообіцяв зробити боляче, якщо не заткнеться, а боляче Владу не хотілося, йому й слів про те боляче вистачало.