розділ 18

Подробиці б накидали

Ярослав

Ніхто і ніколи не з’являвся перед очима Ярослава настільки недоречно, як в той день Хунг. От не міг трішки почекати? Чи взагалі, тихо собі десь сидіти і не їхати за місто, бо хтось їх узяв і запеленгував?

Ярослав тільки-тільки почав нащупувати як порозумітися з Сашею, а тут цей, стоїть, посміхається.

— Привіт, — видав в’єтнамець трішки постоявши. І рукою помахав, а то раптом вони не зрозуміють що це він тут розмовляє, причому з ними. Ну, або осліпли і геть його не бачать.

— Привіт, — з сумнівом відізвалася Саша. Ще й подивилася так, прижмурившись, мов запідозрила в чомусь поганому. У неї це чудово виходило.

Хунг переступив з ноги на ногу, позіхнув.

— У мене вийшло, — сказав геть несподівано.

Ярославу захотілось спитати що саме і куди, але він стримався. Ще образиться.

Хунг трішки постояв. Сонечко гріло йому потилицю. Десь співали пташки і хтось розмовляв. Краса ж. Чому не постояти.

— Ай, да, — знову заговорив і пояснив. — Третій день поспіль геть не висипаюсь, аж зависати почав. В цілому, в мене вийшло. Вже навіть підписи отримав на ведення дослідження, а по закону… не пам’ятаю який там пункт. Ну, відмовити мені не можуть. Пустять досліджувати, може ще й переманити спробують, раз зацікавився їх темою. Були прецеденти. Так що скоро буду мати всі доступні відомості про те експериментальне лікування. Є тільки одна проблема… — Хунг знову відчайдшно позіхнув і навіть колихнувся, наче його різкий і сильний порив вітра штовхнув.

— Ти хоч на громадському транспорті приїхав? — з підозрою спитав Ярослав. А то вигляд у в’єтнамця був такий, наче він не сходячи з місця може згорнутися в котячий клубок і заснути. А заснути за кермом взагалі миле діло. І автопілоти він не любить.

— Ні, Ніка мені свого всюдихідного жука позичила. Прикольна така штука. Вона ж біолог-еколог і час від часу збирає зразки. Іноді взагалі відправляє в самостійний пошук і цей квадроцикл їздить, щупами рве травичку, підбирає пір’я і какашки, і все по колбочках, колбочках. А Ніка засмагає собі поки.

Ярослав з трудом згадав, що Ніка його дівчина і кивнув.

— В нього є чудова функція. Як тільки водій відволікається, чи вирубається, він перехоплює управління і їде собі далі займатися справами, чи до кінцевої точки, в крайньому випадку з’їде в безпечне місце і зупиниться.

— Ага, — сказала Саша, їй явно і собі захотілося транспорт з такою чудовою функцією. Бо зазвичай щось подібне спрацьовує у всьому, але то з затримкою, то просто стане на узбіччі, де буде всім заважати і чекає собі поліцію.

— Добре, — сказав Ярослав. — А яка в тебе там проблема? Нам будь-які відомості про лікування мами згодяться.

Те, що для початку, він говорити не став. Іще образиться. Хунг хлопець загадковий, зі своїм загадковим менталітетом.

— Подробиці б накидати, що розшукувати в першу чергу. Бо якщо я просто почну копіювати масиви даних, це буде дуже підозріло і приверне увагу. А якщо тут трошки там трошки, системно, але не підряд, що перше трапилось, то вже нормально. Так всі працюють. По власних планах.

Ярослав кивнув.

— Нам треба порадитись, — що з Йод, він уточнювати не став. — Завтра дам список, чи щось таке.

— Чудово, — чомусь вирішив Хунг, зосередився спочатку на своєму внутрішньому світі, потім знову хитнувся і переключився на зовнішній. — Чи це я четвертий день не висипаюсь? А в мене завтра гарантована зміна… в жуку посплю, мабуть. — Він позіхнув, подивився на Сашу, посміхнувся їй, досить привабливо, хоч і не дуже осудно, і спитав: — Можна мені шматок м’яса? А то я іще й не їв, здається. Зовсім запрацювався. Ви мені капець яку цікаву тему підкинули, я й не підозрював, що дослідження нервово-нейронної… а, неважливо. Так можна?

— Бери, хоч три, — сказав Ярослав і вручив Хунгу ножа.

Той з подивом на нього подивився, мов бачив такий предмет вперше. Зітхнув. Взяв пару серветок, акуратно наколов на ніж два шматки м’яса, завернув їх в папір, подякував, причому малявці ще й щось підозріло схоже на легкий поклон відвісив, розвернувся і пішов собі. Поки вони супроводжували його поглядом, він час від часу спотикався і похитувався, але з курсу не збивався.

— Він ніде не уб’ється? — спитала Саша. — Може його провести?

— Не встигне. Дійде до жука, поїсть і вирубиться собі до дома. Треба комусь подзвонити, нехай його спати вкладуть. А то в нього ще проблеми на роботі будуть, через нас, фактично.

Саша тихо фиркнула, але говорити нічого не стала. Зробила вигляд, що їй цікавіше м’ясо.

А на крихітне летюче щось, котре втретє пролетіло повз і можливо підслухало розмову з Хунгом, жоден з них уваги не звернув. Це ж яку ступінь параної потрібно мати, щоб звертати увагу на кожне сонечко, чи ще якусь букашку?