17 (2)

— Я сюди ще з батьком приїжджав, — пояснював Ярослав.

Вони сиділи майже біля води, за грубим, збитим з чого трапиться столом. Стільці тут заміняли ящики, до котрих прив’язали подушки. Зате над головами велика біла парасоля. Миска зі смаженим на вогні м’ясом красувалась посеред стола. Поряд з нею нарізані овочі, шматки хліба і соуси в пляшечках. Але соуси, на Сашин смак, в цій композиції були зайві. Вона й хліб не їла.

Стіл був досить вузький. Тарілки, в котрі виловлювалось м’ясо і овочі, ледь-ледь поміщалися. Під столом місця взагалі мало і Саша запросто дотягувалась до ящика Ярослава. Але все це не заважало насолоджуватися цим несподіваним відпочинком.

— Мій батько любив ловити рибу. В змаганнях приймав участь і в зариблені водойм. А мені більше подобалось спостерігати і таляпатись на мілині. Я один раз навіть змію в воді бачив, вона поряд з моєю ногою проплила. Навіть злякатися не встиг. А потім ми їли м’ясо. Чи рибу смажили. Там далі є сосновий ліс і більший ставок, а в лісі восени гриби. Вони теж смачні, якщо їх смажити на решітці.

Саша слухала, кивала, посміхалася. І цей зухвалий хлопець здавався таким, наче давно знайомим, майже рідним і зрозумілим.

Її батьки відпочивати на природі не любили. Вони її таскали по різних розважальних центрах, наукових будинках для маленьких, в дитячі ресторани і на вистави. І мабуть не помічали, що найбільше їй подобалось ходити в парк. Там було озерце з качками, велодром і багато-багато локацій, де можна було просто посидіти і поспостерігати. За білкою, наприклад. Чи за купкою горобців, котрі щось ділили.

От батьки не помічали де їй дійсно добре.

А цей хлопець взяв і помітив.

Дивина.

— А твоя мама? — спитала Саша, коли він замовк.

— О, моя мама тусовщиця і вогонь. Я завдяки їй побував на концертах, куди дітей не брали. Ховався якось під столом, підслуховуючи жіночу розмову про чоловіків, стільки цікавого дізнався. Побував в самих високих будинках і під землею. Навіть якось моє день народження святкували на орбітальній платформі, бо в мами там була робота. Там була зона невагомості і то для дитини кайф, можеш мені повірити. В дорослому вигляді відчуття не ті вже, бо розумієш, що воно таке. Якщо подумати, я не розумію, як вони зійшлись. Паралельні ж світи. Причому що в роботі, що в житті. Де гонки і де менеджмент вічних важких підлітків, котрих купа серед талановитих музикантів? І де спокій, котрий вважав відпочинком батько, і галаслива радість мами? Денис якось сказав, що їм просто було цікаво зазирати в світи один до одного. Мабуть правий. Після того, як він загинув, вона ні з ким так і не почала серйозно зустрічатися, хоча чотири роки минуло. А потім той нещасний випадок стався.

Ярослав сумно посміхнувся і закусив ці слова шматком огірка.

Саша пробіглася пальцями по столу і призналася:

— А мої батьки ніколи не враховували чого хочу я. Вони хотіли для мене кращого, але не питали, яке воно для мене. І мені завжди доводилося по десять-двадцять-тридцять раз їм про те говорити, а потім іще ледь не істерику влаштовувати, поки вони не погоджувалися спробувати. Уявляєш, мене хотіли вчити грати на скрипці, бо це ж так чудово для дівчинки і дочка маминої подруги з оркестром кудись їздить. І вони ж розумні. Я б, мабуть, і в нашу школу пробивалася з боєм, якби перед цим не спробувала занапастити своє життя. Після цього вони мабуть вирішили, що якщо дитина прагне чогось прийнятного, нехай собі йде, бо до ще гіршого кинеться. І я нежіночна.

— Чому? — здається щиро здивувався хлопець.

— Сукні якось не дуже люблю, тільки літом, коли зовсім жарко. Підбори, то взагалі не моє. Я з дитинства в бійки влазила, мене до дзюдоїстів відправили по рекомендації шкільного психолога. Ще плечі широкі через плавання, я навіть ледь в команду не попала, але профукала своє щастя і майбутні медалі.

— І? А не жіночна чому? Моя мама теж всюди в кросівках бігала, навіть на тій пафосній вечірці була в таких, зі стразами і сукня без вираженої талії. Її в такому вигляді по купі сторінок і новин рознесли, ельфом ще обзивали.

— Я тобі маму нагадую? — з підозрою спитала Саша.

— Та ні краплі. Ти навіть ходиш інакше.

— А чому тоді?

— Що «тоді»?

— Причепився до мене.

— Поняття не маю. Спочатку співпало якось. Потім ще Йод. Потім ті придурки до тебе причепилися. О, я тобі казав, що ти схожа на маму дочки мого опікуна? От вона признана красуня.

— І?

— Та гарна ти, гарна. Капець. Іноді такі крокодили себе вважають прекрасними, що не знаєш як їх не образити випадково. А симпатичні дівчата шукають якісь недоліки, бо десь хтось черговий стандарт виставив. Малявка, я знаю мужика-модель і секс-символа, котрому подобаються жінки, котрі більші за нього в два рази, а якщо ще й вищі, то взагалі мрія. І начхати йому, яке в них там обличчя, уявляєш?

— Ем?

— Всім подобається різне. Розширяй кругозір.

— Ага, — видохнула Саша, так і не зрозумівши ображає він її, чи втішає.

— Ага. Ти дуже симпатична, змирись, — кивнув.

— Для тебе? — уточнила навіщось Саша.

— Я експерт. Знаєш скільки красунь пробивались до моєї мами в надії, що стануть зірками?

— А ти до чого?

— А я спостережливий.

Саша фиркнула і несподівано для себе розсміялась, аж стіл захитався. Ярослав здивовано на неї вирячився і це було іще смішніше. Він тут пафосно доводить, що вона симпатична, а вона ірже, як коняка.

— Ой, не можу, — простогнала, опершись на стіл і ледь не збивши на землю свою тарілку. — Та ти ідеальний старший брат!

— Який ще брат?! — чомусь обурився хлопець.

— А, ось ви де! — несподівано прозвучало над головою. — Я їх шукаю, шукаю, а вони шашлик топчуть.