16 (2)

Саша.

Заяву про погрози, шантаж і наклеп вона написала. А ще вона примудрилася пустити сльозу, чого від себе не очікувала, вислухала рекомендації, побажання і обіцянки.

Саша поліцейським теж щось обіцяла. Блондинчик стояв поряд і зображав лицаря-спасителя, аж штурхнути його ліктем хотілося. І ця падлюка ще й жінкам всіх вікових категорій подобався. Особливо поліцейським, судячи зі всього.

— Ходяча проблема, — обізвала його дівчина, коли вони вийшли з відділку.

Переслідувачі кудись поділися, наче їх ніколи не було. І день враз став чудовим-чудовим. Тільки от хлопець поряд, на котрого дівчата заглядаються, а сама вона все ще маленька, худенька, кирпатенька.

— Чого це я проблема? — здивувався Ярослав. — Проблема у нас ти. Я проблеми вирішую.

— Угу, якщо вони підозрілих ШІшок не стосуються, — погодилась Саша і задумалась, куди тепер податися.

Поки думала, ноги кудись несли без всякого рішення. А супутник іще й направляв.

— А ми куди? — здивувалася Саша, коли вони зійшли з широкої вулиці і повернули в якийсь провулок.

— По транспорт. А потім поїдемо за місто, дивитися на щось гарне і їсти м’ясо спечене на справжньому вогні.

— Ем? — здивувалася дівчина.

— Ну, ти ж любиш зелень, траву, а там їх багато. І пейзажі… я туди вперше знайому художницю підвозив. В неї тимчасово обмежили дозвіл на водіння. Її придуркуваті батьки оплачують освіту в досить престижній старшоосвітній школі широкого профілю. Ну, в одній з тих, звідки виходять і далі довчаються на що попало, від екскурсоводів, до психологів і аналітиків. Наша передостання мерша вчилася в тій школі і дуже її хвалила в якомусь інтерв’ю. І як це часто буває, батьки Тоні вирішили, що їх дівчинка має пройти той же шлях. А вона художниця, талановита, тільки вони вважають те дурнею. Найсмішніше, що для художниці та оствіта теж дуже навіть нічого. Ще б малювати не заважали.

— Хм, а ти до чого? — навіщось спитала Саша. — Задала б координати  автопілоту.

— Він би відзвітував її батькам. Ті б зацікавились. Був би скандал. Так, кудись не туди ми з тобою звернули. В сенсі, в розмові. Справа в тім, що Тоня туди хотіла, щоб малювати, я її підвозив. А коли побачив, як ти валяєшся під кущем, відразу ті пейзажі згадав. Ти б дуже вписалася.

— Ти хочеш, щоб я взяла щось важке і дала тобі по голові? — уточнила Саша. Він взагалі сам чує, що каже?

— Хм, не дуже. Але валялась ти там гарно і я подумав, що за містом тобі дуже сподобається. Але ж до тебе підійти і щось таке запропонувати…

— Хм?

— Лячно. Бо ти бойова малявка.

Саша зітхнула. І все ж так добре починалося. Віг спеціально її провокує? Допоміг і відразу на противагу якусь дурню каже, щоб вона ні в якому разі не прониклась вдячністю.

— Знаєш, я тебе… — спробувала щось не дуже зрозуміле пояснити йому вона і запнулась. Бо вони дійшли до транстпорту. — Це ще що?

— Мотоцикл на магнітній подушці. Він взагалі не мій, але в мене є дозвіл і результат випробних заїздів. Там один чоловік взагалі сказав, що мені потрібно пробуватись на пілота-орбітальщика, але в мене інші інтереси.

— Тобі не здається, що в тебе забагато талантів? — спитала Саша, обережно підходячи до великої рогатої штуки, чорної, як безмежний космос, з розсипом зірок, котрі виблискувати то тут, то там. Загадково так і ледь помітно, бо галактики були далеко, а перед ними іще й якісь невидимі туманності.

— Спадковість. І батько в дитинстві давав поїздити на справжній гоночній магнітці. По маленькому колу, повільненько, так що я просто не боюсь на подібних штуках їздити. А ця іще й безпечна, наскільки це взагалі можливо. Спецзаказ і втілена мрія.

— Угу, — сказала Саша, торкаючись вигнутого щитка, мабуть для захисту колін пілота, бо цю штуку точно не водій має водити. Все таке… на якогось морського хижака схоже. Косатка там якась.

— Та не моя мрія. Опікуна. Він взагалі ні в чому собі не відмовляє. Захотів дім, купив. Захотів мотоцикл — от він. Захотів ту білявку…

— Білявку? — навіщось перепитала Саша, заворожена матоциклом.

— Дорослі відносини і все таке, — помахав рукою Ярослав. — Ну, що, їдемо?

І чи могла Саша відмовитись? Та ні за що на світі. А іще вона зрозуміла, що теж хоче таку штуку. І дійсно, сумнівна вона дівчинка, принаймні для бабусиного світогляду.

— Їдемо, — видихнула.