розділ 15

Маленька тиха дівчинка

Якщо тобі здається, що ти нарешті знайшла людей котрі тебе дуже-дуже розуміють, беззастережно цінують, а ти вся така крута, непереможна і капець яка розумна — біжи звідти.

Цю істину Саша, нажаль, зрозуміла запізно, коли вже вляпалась в неприємності.

А справи були так.

Жила собі маленька тиха дівчинка. І як кожна дівчинка, та й хлопчик її років насправді, жадала визнання і популярності. А хто не хоче? Підлітки в школі, то взагалі той ще серпентарій. Навіть в попередній школі так було. Одні намагалися виділитися на фоні інших, бо красиві, сильні, а всі навкруги й їх мізинця не варті. Другі вважають перших ідіотами, бо справжні чесноти, то тільки розум, тільки навчання і якісь там математичні перемоги. Треті он саме зло і цим варто пишатися.

Але, в цілому, справи у Саші в попередній школі були непогані і щось аж настільки самій собі доводити їй не потрібно було. Тому мабуть і залишалася маленькою тихою дівчинкою.

А потім сталося страшне. Вона перевелася в школу мрії, ту саму школу, в котрій вчилася героїня одного коміксу з мережі. І Саші, мабуть, захотілося більшого. Тих самих визнання і популярності. Щоб бути як та героїня. І вона, мабуть, почала дуже сильно старатися. А коли з такого відношення до будь-якої справи виходило хоч щось хороше?

— У мене були проблеми в новій школі. Можна сказати, що я там була ізгоєм. Принаймні, так почувалася. Хоча, скоріше за все, я просто була нікому не цікава. Так, мілка дивачка, навіть не з тих, за котрими спостерігати цікаво. А я недостатньо дурна, щоб подібного не помічати і не розуміти, — сказала врешті Саша, зціпивши руки і затиснувши їх між колінами.

Чомусь така поза її заспокоювала і допомагала зосередитись. А справитися самій з переслідувачами у неї шансів мабуть нема. Вплутувати батьків, радуючи їх невідомими частинами своєї біографії, не хотілося ні краплі. А тут Ярослав прямо тобі прагне втрутитися і допомогти.

— І що ти зробила? — спитав, нахилившись до неї. Саша аж внюхала ледь помітний цитрусовий запах, щось таке, гіркувате, мабуть в шампуні.

— Що-що… знайшла друзів, котрі мене розуміли, приймали і далі по списку. А іще там був хлопець, котрий мені дуже сподобався. Мені тоді здавалося, що він схожий на Індіго.

— На кого? — перепитав Ярослав.

— На кращого друга героїні одного серіалу. Він був в неї закоханий і взагалі. В них там постійні пригоди були. Вони нічого не боялися. Ну, звичайний серіал про пригоди підлітків, трохи пригод, трохи гумору, трохи розбірок на тему, хто кого любить, а хто ненавидить, — пояснила Саша. Він що, ніколи подібного не дивився?

— Ага, — сказав хлопець і кивнув. — І що цей твій Індіго зробив?

— А він мені здавався офігенно крутим, непереможним, майже ідеальним. Він не підкорявся системі, мріяв про велике…

— Ага, світ врятувати, тільки для цього потрібно щось достатньо дороге вкрасти, бо треба ж помічникам платити. Знаю таких.

— Ти знаєш. А я до того не стикалася. І закінчилося все тим, що він мене кинув, коли спрацювала сигналізація. Просто втік. А я ногу підвернула. Я тобі казала. І більше я того придурка не бачила. Але ж до того більше півроку з ним гуляла. І тепер придурки, котрі щось ним вкрадене шукають, приперлися до мене. Бо він сказав, що відправив те мені. Хоча, можливо, нічого не говорив, просто вони його знайомих перебирають. Але мені від цього не легше.

— Що саме він вкрав?

— Поняття не маю. Вони не казали. Але вони спочатку писали. Я видаляла, блокувала і взагалі… а тепер з’явилися.

— Угу, — видихнув Ярослав і нахмурився. — Так, почекай. Як давно ти того придурка бачила?

— Та більше двох років вже не бачила.

— Угу.

— Що ти угукаєш?

— Щось мені здається, що тебе залякують і розводять. Того твого придурка вони в житті не бачили. Просто тиснуть, щоб потім запропонувати тобі вихід з ситуації. Зробити щось для них, а вони тебе пробачать. І привід такий ідіотичний, бо більше нічого такого в твоїй біографії нема.

— Ідіотичний?

— Да. Два роки не бачила людину, котра тебе ще й покинула, а потім така — звичайно, я візьму цю невідому фігню, котру ти точно десь спер і в себе під ліжком трохи потримаю. Звісно, все в житті буває. Від відчаю і не таке можна зробити. Але, щось мені здається, що той твій придурок не знав де ти живеш і точно не знав, куди ти поступиш. Ти ж його не знайомила з батьками, так?

Саша кивнула.

— Ось. Якщо ти прямо не казала де живеш, куди збираєшся поступати і так далі, потрібно прикласти зусилля, щоб просто тебе знайти. І що б той придурок не вкрав, в нього точно були варіанти простіші. Такі, де було більше шансів, що погодяться сховати в себе невідоме щось.  Так що насправді від тебе потрібне щось зовсім інше, — впевнено сказав Ярослав. — А той придурок просто привід, бо іншого, більш адекватного не знайшли.

І Саша впіймала себе на тому, що витріщається на нього в німому подиві. Він же правий. А вона почала панікувати і мізки зовсім виключилися.