13 (2)

Що роблять хлопці, коли розуміють відразу дві речі, котрі стосуються дівчини, що небайдужа їм?

Перша річ — Ярослав був впевнений, що у малявки якісь неприємності. Бо вона раптово стала засідати в своїй кімнаті більшу частину часу, а іноді тинялася з таким розгубленим виглядом, наче не розуміла де і яким чином опинилася.

Друга річ — якщо він наполегливо буде розпитувати і пропонувати допомогу, вона зробить все, щоб він і підійти до неї не міг. Наприклад, адміністрації школи наскаржиться. Чи пообіцяє розказати про похід до його мами і про те, навіщо вони туди ходили. Та мало що ця дивачка придумає?

Не довіряла вона йому. Може взагалі нікому не довіряла. Чи тільки хлопцям, особливо симпатичним. Он з Сонею вона нормально спілкується. Здається.

Ярослав аж задумався над тим, чи не вмовити Соню розпитати. Але від цієї ідеї відмовився. Не факт, що Соня потім йому розповість.

І що йому залишилося робити? Та тільки спостерігати.

І спостереження дуже швидко дали плоди.

Малявка смикалася коли на її літтоп приходило сповіщення про нове повідомлення. І тягнула з тим, щоб його прочитати, чи прослухати. Не важливо. Головне, що вона тягнула, навіть якщо причин відкладати і не заглядати не було. Так що серед тих повідомлень могли бути якісь дуже неприємні.

Іще Саша старалася нікуди не виходити наодинці, мов когось боялася. Та вона взагалі старалася не виходити за межі шкільної території.

Що з цими спостереженнями робити, Ярослав, якщо чесно, не уявляв.

Ідею порадитись з Йод він відразу відкинув. Бо малявка права, довіряти цій сумнівній ШІшці було не варто. Так що він продовжив спостерігати. Навіть про Хунга забути примудрився і дуже здивувався, коли прийшло повідомлення про те, що його вже пустили в архіви і він щось там вивчає.

Йод теж помітила, що щось не так і смикнулася Ярослава розпитати, але була нецензурно відправлена пізнавати життя, образилась і наче зникла. Сам Ярослав почав розуміти чому Крістоф, коли шукав племінника, зловживав стимуляторами. А як тут не зловживати, якщо малявка може будь-якої миті взяти і загадково зникнути? От було у Ярослава таке відчуття. А стимуляторів не було. Не дивно що на четвертий день він задрімав на лавочці в скверику за одним з корпусів майже рідної школи. І присів же на хвилинку, бо Саша зайшла в той корпус і йти слідом було б вже верхом нахабності, а в те, що вона вилізе через вікно з іншого боку якось не вірилось. Всі ж двері надвір були з цього.

— Тікає! — вигукнуло, як здалося Ярославу, прямо в його голові.

Він від несподіванки підскочив, ледь не впав і не відразу зрозумів на якому світі знаходиться.

— Люди такі недосконалі, — пробурчала Йод і повторила: — Тікає!

Хлопець відчайдушно позіхнув. Якимось дивом видивився між кущів і дерев скверика малявку і, не ховаючись, рванув за нею. Вибору не було. Бо випустить з поля зору, потім може й не знайти.

Метрів через п’ятдесят він зрозумів, що на цей раз міг би переслідувати Сашу навіть верхи на слоні і вона все одно б не помітила. Дівчина всім своїм виглядом випромінювала злість і відчай. І до навколишнього їй не було жодної справи.

— Що ж їй за повідомлення приходять? — спитав сам у себе Ярослав.

— Не знаю, у неї все грамотно запаролено, — відізвалася Йод і до хлопця дійшло, що вона влізла в його навушники. Під ’єдналася, зараза.

— Я не в тебе питав, — роздратовано прошепотів Ярослав, зупиняючись за кущем. Бо Саша зупинилася, трішки подивилася на свій літтоп. Постріляла пальцем в дерева, а може порахувала їх, і не надто впевнено зійшла з доріжки, щоб пройти між двома. — Може вона магічними ритуалами зацікавилась?

Ярослав пішов за дівчиною. На цей раз обережно, бо вона зацікавилась як мінімум сквериком. І на власний подив вийшов разом з нею до якоїсь незрозумілої халупи. Може навіть залишків колишньої технічної споруди.

— І що б це означало? — спитав сам себе хлопець, спостерігаючи з-за дерева, як малявка намагається відчинити двері, але сил їй явно не вистачало. Тому вона допомагала собі лайкою крізь зуби і обіцяла кляті двері знищити.

А відчинились вони несподівано. Ярославу навіть здалося, що їх відчинили зсередини. Тому, перш ніж продовжувати переслідування, він озирнувся і пішов виламувати гілляку.