розділ 13

Щось не так…

Студента-медика звали Хунг. Він взагалі був в’єтнамцем, причому, відбитим на всю голову. Взяти хоча б той факт, що він колись на летючому мопеді відправився підкорювати вищу медичну школу в далекій країні тільки тому, що йому дівчина на рекламі тієї школи сподобалась. Як потім виявилося, неіснуюча дівчина, її спеціально для ролика згенерували, а потім відразу стерли. Він тоді навіть образився трішки. Але нічого, поступив і став вчитися. Дуже цілеспрямована особистість.

Зараз він успішно проходив інтернатуру, писав статті про нейрощосьтам і комусь подавав великі надії.

А іще він любив важку і альтернативну музику і прославився серед фанів гурту «Друга спроба» тим, що прийняв пологи на якомусь фесті. Це при тому, що його нейро до акушерства має десь таке ж відношення, як синя сукня до двох тон синього хімічного мармеладу.

Ну, рішучий і обезбашений хлопець.

— Архів? — перепитав, поправивши окуляри, котрі вперто носив заради сумнівної краси.

— Так, — підтвердив Яр і наступні майже дві години пояснював що за архів, навіщо туди лізти і чому не можна просто попросити. Це при тому, що про Йод говорити не можна було.

— Ну, якщо тобі так треба, — врешті сказав Хунг таким тоном, наче це Ярославу дуже хотілося про все те поговорити. — Потрібно запит виписати, а для цього дослідження придумати… думаю, до завтра ввечері справлюсь. З придумкою дослідження.

І кивнув іще, велично так, наче був середньовічним китайським імператором.

— Дякую, — просяяв Ярослав, бо якщо цей тип щось пообіцяв, то зробить. І запитань майже не ставить, золотий хлопець.

Залишивши Хунга думати над темою для дослідження, Ярослав вирішив повернутися в свою старшоосвітню школу, поки ніхто не зацікавився де він тиняється.

Хотілося щось робити, все одно що, мабуть це було щось нервове. Іще хотілося дражнити Сашу, незрозуміло чому. Чи запросити цю малявку знову на прогулянку? Можна навіть з двома іншими малявками. Їй точно сподобалося що чаювання, що пікнік коло потічка.

— Дивні якісь бажання, — пробурмотів Яр. — Коли вже те навчання почнеться, менше часу на думки про різну дурню буде.

І Сашу він врешті побачив випадково. Вона стояла посеред коридору і дивилася на свій літтоп з таким виглядом, мов це була змія, котра обвила руку і от-от вкусить.

— Щось сталося? — спитав Ярослав, підійшовши.

А вона смикнулась. Прикрила долонею девайс. Дивно усміхнулась

— Нічого! — рявкнула врешті і швидко-швидко кудись пішла.

І це було настільки схоже на втечу, що він ледь слідом не побіг.

— Щось точно сталося, — пробурмотів. — Але ця горда і самостійна нізащо допомоги не попросить. — Щось не так…

Яр роззирнувся і швидко пішов до кутка, поруч з котрим не було людей. Потрібно було подумати. І з Йод поспілкуватися. Може вона щось знає.