розділ 16

Щось не так…

Ярослав.

Студента-медика звали Хунг. Він взагалі був в’єтнамцем, причому, відбитим на всю голову. Взяти хоча б той факт, що він колись на летючому мопеді відправився підкорювати вищу медичну школу в далекій країні тільки тому, що йому дівчина в рекламі тієї школи сподобалась. Як потім виявилося, неіснуюча дівчина, її спеціально для ролика згенерували, а потім відразу стерли. Він тоді навіть образився трішки. Але нічого, поступив і став вчитися. Дуже цілеспрямована особистість.

Зараз він успішно проходив інтернатуру, писав статті про нейрощосьтам і комусь подавав великі надії.

А іще він любив важку і альтернативну музику, і прославився серед фанів гурту «Друга спроба» тим, що прийняв пологи на якомусь фесті. Це при тому, що його нейро до акушерства має десь таке ж відношення, як синя сукня до двох тон синього хімічного мармеладу.

Ну, рішучий і обезбашений хлопець. З дуже хорошою пам’яттю.

— Архів? — перепитав, поправивши окуляри, котрі вперто носив заради сумнівної краси.

— Так, — підтвердив Яр і наступні майже дві години пояснював що за архів, навіщо туди лізти і чому не можна просто попросити. Це при тому, що про Йод говорити не можна було.

— Ну, якщо тобі так треба, — врешті сказав Хунг таким тоном, наче це Ярославу дуже хотілося про все те поговорити. — Потрібно запит виписати, а для цього дослідження придумати… думаю, до завтра ввечері справлюсь. З придумкою дослідження. Якщо нічого надважливого не станеться.

І кивнув іще, велично так, наче був середньовічним китайським імператором.

— Дякую, — просяяв Ярослав, бо якщо цей тип щось пообіцяв, то зробить. І запитань майже не ставить, золотий хлопець.

Залишивши Хунга думати над темою для дослідження, Ярослав вирішив повернутися в свою старшоосвітню школу, поки ніхто не зацікавився де він тиняється.

Хотілося щось робити, все одно що, мабуть це було щось нервове. Іще хотілося дражнити Сашу, незрозуміло чому. Чи запросити цю малявку знову на прогулянку? Можна навіть з двома іншими малявками. Їй точно сподобалося що чаювання, що пікнік біля потічка.

— Дивні якісь бажання, — пробурмотів Яр. — Коли вже те навчання почнеться, менше часу на думки про різну дурню буде.

Сашу він врешті побачив випадково. Вона стояла посеред коридору і дивилася на свій літтоп з таким виглядом, мов це була змія, котра обвила руку і от-от вкусить. І потрібно було завмерти і надіятись на краще.

— Щось сталося? — спитав Ярослав, підійшовши.

А вона смикнулась. Прикрила долонею девайс. Дивно усміхнулась

— Нічого! — рявкнула врешті і швидко-швидко кудись пішла.

І це було настільки схоже на втечу, що він ледь слідом не побіг.

— Щось точно сталося, — пробурмотів. — Але ця горда і самостійна нізащо допомоги не попросить. — Щось не так…

Яр роззирнувся і швидко пішов до кутка, поруч з котрим не було людей. Потрібно було подумати. І з Йод поспілкуватися. Може вона щось знає.

Але Йод не знала.

***

Що роблять хлопці, коли розуміють відразу дві речі, котрі стосуються дівчини, що небайдужа їм?

Перша річ — Ярослав був впевнений, що у малявки якісь неприємності. Бо вона раптово стала засідати в своїй кімнаті більшу частину часу, а іноді тинялася з таким розгубленим виглядом, наче не розуміла де і яким чином опинилася.

Друга річ — якщо він наполегливо буде розпитувати і пропонувати допомогу, вона зробить все, щоб він і підійти до неї не міг. Наприклад, адміністрації школи наскаржиться, на переслідування. Чи пообіцяє розказати про похід до його мами і про те, навіщо вони туди ходили. Та мало що ця дивачка придумає?

Не довіряла вона йому. Може взагалі нікому не довіряла. Чи тільки хлопцям, особливо симпатичним. Он з Сонею вона нормально спілкується. Здається.

Ярослав аж задумався над тим, чи не вмовити Соню розпитати. Але від цієї ідеї відмовився. Не факт, що Соня потім йому розповість.

І що йому залишилося робити? Та тільки спостерігати.

І спостереження дуже швидко дали плоди.

Малявка смикалася коли на її літтоп приходило сповіщення про нове повідомлення. І тягнула з тим, щоб його прочитати, чи прослухати. Не важливо. Головне, що вона тягнула, навіть якщо причин відкладати і не заглядати не було. Так що серед тих повідомлень могли бути якісь дуже неприємні.

Іще Саша старалася нікуди не виходити наодинці, мов когось боялася. Та вона взагалі старалася не виходити за межі шкільної території.

Що з цими спостереженнями робити, Ярослав, якщо чесно, не уявляв.

Ідею порадитись з Йод він відразу відкинув. Бо малявка права, довіряти цій сумнівній ШІшці було не варто. Так що він продовжив спостерігати. Навіть про Хунга забути примудрився і дуже здивувався, коли прийшло повідомлення про те, що його вже пустили в архіви і він щось там вивчає.

Йод теж помітила, що щось не так і смикнулася Ярослава розпитати, але була нецензурно відправлена пізнавати життя, образилась і наче зникла. Сам Ярослав почав розуміти чому Крістоф, коли шукав племінника, зловживав стимуляторами. А як тут не зловживати, якщо малявка може будь-якої миті взяти і загадково зникнути? От було у Ярослава таке відчуття. А стимуляторів не було, не здогадався він їх випросити. А зараз не виходило, бо відволічешся від Саші, а вона кудись подінеться.

Не дивно що на четвертий день він задрімав на лавочці в скверику за одним з корпусів майже рідної школи. І присів же на хвилинку, бо Саша зайшла в той корпус і йти слідом було б вже верхом нахабності, а в те, що вона вилізе через вікно з іншого боку якось не вірилось. Всі ж двері надвір були з цього боку.

— Тікає! — вигукнуло, як здалося Ярославу, прямо в його голові.

Він від несподіванки підскочив, ледь не впав і не відразу зрозумів на якому світі знаходиться.

— Люди такі недосконалі, — пробурчала Йод і повторила: — Тікає!

Хлопець відчайдушно позіхнув. Якимось дивом видивився між кущів і дерев скверика малявку і, не ховаючись, рванув за нею. Вибору не було. Бо випустить з поля зору, потім може й не знайти.