10 (2)

Походу в парк дівчатка дуже зраділи. Вони переглянулися, трішки пострибали. Брюнетка Марина сказала, що мабуть можна взяти з собою Звіра, може він погуляє, поспілкується з іншими птахами і в нього покращиться настрій. Саша як уявила цю прогулянку з матюкливим птахом, а він там великий, так що не помітити його буде важко, так їй ледь погано не стало. До них же через дві хвилини стягнуться всі поліцейські і охоронці парку, разом з автоматичними. Ярослав на щастя відмовив, пообіцявши його з собою взяти, коли вони поїдуть в менш людне місце. Хто саме «вони», він не уточнив.

Білявку звали Яна. Вона була діяльна і явно любила все продумувати і планувати. Тому у дівчат були рюкзачки за спинами. У Ярослава цілий рюзачище. А в Саші в руках сумка-холодильник з чимось смачненьким, хоча хлопець і намагався пояснювати, що поблизу парків завжди є кофейні і поїсти можна буде там.

Рюкзаки склали в досить велику колісну машину, за руль котрої примостився Ярослав. Дозвіл на водіння наземного транспорту в нього вже є. За водія, правда, був автопілот, бо хлопець відразу відкинувся на спинку сидіння і зробив вигляд, що задрімав. А розважати розмовами дівчат довелося Саші. Їм було цікаво все на світі. Починаючи від того, чому в неї така стрижка і закінчуючи її думками про космічну експансію і інші високі речі.

Але найбільше їх цікавило її ставлення до Ярослава.

Він же такий гарний, правда?

І характер в нього чудовий.

Прямо тобі мрія, а не хлопець.

Ярослав, котрий начебто спав, підозріло посміхався і його хотілося придушити. Так що з машини Саша вивалилася, як з камери після трьох суток допиту. Вдихнула повітря, в котрому пливли запахи смаженого м’яса і кави. Кинула невдоволений погляд на незрозумілий заклад, звідки ті запахи й прилітали. Там в центрі стояло щось надто схоже на велику собачу будку, а навкруги нього столики під парасолями. Людей там особливо видно не було. Між столами їздили візки робо-офіціанти. А запахи виробляв змінювач повітря, а не готові блюда.

— Я там нічого їсти не буду, — відразу висказала свою думку Яна.

— Чому? — навіщось спитала Саша.

— Бо в них весь набір поганої швидко-їжі. Стоїть впритул до місця відпочинку. Економія на кухні, на офіціантах хоч трохи схожих на людей, не кажучи вже про те, щоб найняти студентів, як те роблять традиційники. А поїсти щось заморожене і розігріте в мікрохвильовці я можу й вдома, вчетверо дешевше. Заманюють фальшивими запахами, розрахованими якоюсь аналітичною програмою, котра середні показники виводить. І навіть зробити це все хоч трішки привабливим зовні ніхто не спробував, навіть на дизайн-ботах зекономили і підбирачах меблів. Не здивуюся, якщо це взагалі найдешевші пластикові столи-стільці з накладеними масками типу «стандартна-міська». До речі, ці візочки витирати столи не вміють. Це все добро просто дезінфікується ближче до ранку, а якщо там якийсь горобець насрав, то масочка все прикриє.

Саша подивилася в бік швидко-їжі і зрозуміла, що більше ніколи в подібні заклади не зайде.

Яна кивнула, схопила за руку Марину і дівчата пішли до доріжки, котра пірнала в межі парку.

— Цю дівчинку навіть її мама боїться, — сказав Ярослав, прилаштовуючи за спиною свій рюкзак. — Вона з жахом чекає підліткового віку, впевнена, що нічим добрим воно не закінчиться.

Саша тихо фиркнула і пішла за дівчатами. Теж іще філософ.

Дівчат вони наздогнали швидко. Дізналися, що ті йдуть поближче до центрального ставка, того, котрий з очеретом і болотяними черепахами. Але не впритул до нього. Десь там є такий потічок з гарними камінчиками і вербами. От туди Яні з Мариною і хотілося. Бо там можна було босоніж походити по воді і навіть кілька невеликих камінчиків з собою забрати. Великі виносити з парку було не можна.

Покивавши, Саша притримала хлопця за рукав, натякаючи, що від дівчаток можна трішки відстати. І коли між ними був з десяток кроків, спитала:

— Що ти задумав?

— А? — відізвався Ярослав і видав посмішку, котра, мабуть, мала збити її з ніг. Посміхатися він умів напрочуд привабливо.

— Бе! — припечатала Саша. — Що ти задумав? Ти ж придумав якусь дурню про те, як можна викрасти дані з тієї медицинської лабораторії, впевнена. Так що ти задумав? В яку дурню влізти збираєшся?

— Непокоїшся?

— Да, непокоюсь. Бо ти ідіот. І як всі самовпевнені ідіоти мабуть думаєш, що в чомусь розбираєшся достатньо добре. А мене воно, нажаль, теж стосується.

— Так-так, ти тільки про себе думаєш. Я тут насправді ні до чого, — пробурмотів хлопець і знову заусміхався.

Саша мимоволі хижо втупилась в дерево. В нього були такі чудові гілки. Прямо просилися, щоб одну хтось зламав і як тріснув блондинчика по голові. Але штрафи і все таке.

— Ти зараз така мила…

— Я тебе в тому потічку втоплю і камінням прикидаю, — пообіцяла Саша, чим викликала чергову посмішку.