розділ 9

Тобі не потрібно мене захищати

Блондинчик знову кудись зник. Саша підозрювала, що він намагається знайти іншого бажаючого викрасти дані експерименту з його мамою і принести їх Йод. І через це, кляте сумління, відчувала себе винуватою. Та ледь не тварюкою, котра б’є кошенят ногами відчувала. І непокоїлась, що цей дурень у щось влізе. Не те, щоб він здавався наївним, але ж вона тоді теж наївною дівчинкою не була. Скоріше навіть самовпевненою. І дуже хотіла отримати щось зовсім протилежне шкільній реальності.

А цей дурень хоче отримати живу і здорову маму.

Початок навчання потихеньку наближався. Вже закінчилися підготовчі лекції і навіть відбулося офіційне знайомство з викладачами. На літтоп зі шкільної мережі полетіли не тільки побажання доброго ранку від діставучої Йод, а і справді шкільні документи, на кшталт зразка форми, котру треба було одягати під час різних урочистостей. Форма була трішки схожа на воєнну, для дівчат навіть був вибір між комплектом зі штанами і комплектом зі спідницею, але в цілому гарна на Сашин смак. Дівчина рішуче вибрала штани, скинула параметри і ввечері забрала свій комплект з почтомата.

А блондинчик навіть там не крутився. Мов взяв, образився на весь світ і втопився в міській каналізації задля більшого драматизму.

— Придурок, — обізвала його дівчина, повернувшись з формою в кімнату.

За цей час вона встигла познайомитися з кількома дівчатами, дві навіть були досить приємні. Врізати по яйцях недоумку, котрий чомусь вирішив, що їй ті його чоловічі принади будуть дуже цікаві, ну їй же подобається зустрічатися з красунчиками в коморах. З чого він вирішив, що красунчик, Саша так і не зрозуміла. І більше настільки самовпевнених ідіотів до неї не наближалось. Іще вона поспілкувалась одного разу з Сонею, але спитати де носить Ярослава так і не ризикнула. І майже подружилась з місцевими любителями походів в дивні місця, як то старовинне звалище, на котрому по чутках можна навіть золота накопати, квартал розваг, де все поспіль замасковане офлайновою віртуалкою, чи недобудований хмарочос, котрий врешті обліпили дзеркалами і перетворили в досить потужну електростанцію. На даху там навіть вітряки є.

Ну, цікаві були люди, куди тому Ярославу з його дивними ідеями і героїчними дідами-козлами. Але блондинчик з голови не йшов. Тим більше не йшов, чим менше на очі траплявся.

Та він взагалі не траплявся!

— Цей ідіот точно у щось вліз, — сказала сама собі Саша на п’ятий день його зникнення.

Перед сном сказала. Хоча всі ж знають, що перед сном краще думати про щось хороше. А то присниться така дурня…

Їй приснилось минуле.

Ніті-напильник, щоб йому гикалося не менше трьох неділь, падлюці. Кирпатий ніс, нахабний погляд, котрий так їй подобався, і море впевненості в словах. Всього на рік старший але про світ знає майже все. Ну, так тоді Саші здавалося. Він учив її цілуватися і збирати дані для злому, підбирати обладнання, знаходити підказки і місця, де можна непомітно влізти в систему. Як потім вона зрозуміла, і  в одному, і в другому вчитель з нього був так собі. І вся його бравада не витримала звуку сигналізації. Дременув, наче в нього стріляти почали, залишивши її з променевим ліхтариком, котрим тільки на щось маленьке непомітно й можна світити. А вона кинулась слідом, бо злякалася, що заблукає в тих комунікаціях. Та вона навіть не зрозуміла, що той звук, то сигналізація. Втікав той боягуз мовчки.

І, мабуть, дійсно б заблукала. А та сволота навряд би повернулася шукати. І навряд би комусь сказав, де її залишив. Бо залишена ледь не посеред каналізаційної системи дівчина ніяк не в’язалася з його образом впевненого сміливця.

Так що їй дуже пощастило, що вона підвернула ногу і фізично не змогла далеко зайти. Охорона того серверного гнізда найкраще, що могло з нею тоді статися.

І батьки дуже вдало не відповіли на їх дзвінки, а потім психолог взагалі заборонив телефонувати.

Пощастило.

І ось зараз їй знову приснилися ті підземелля. Тільки Ніті повернувся. Точніше, повернувся не він, повернувся блондинчик, підхопив її під руку і мовчки поволік до виходу з того клятого лабіринту. А вона, прямо так, у вісні, чомусь розплакалась.

— Ненавиджу. Обох ненавиджу, — пробурмотіла Саша прокинувшись. Шмигнула носом і вирішила, що знайде цього придурка. Бо вона не Ніті. Вона не зможе спокійно жити далі і робити вигляд, що взагалі там ні до чого.