розділ 8

Оце так сюрприз!

Саша в якусь мить вирішила, що блондинчик може робити зі своїм життям що завгодно, вірити кому хоче, та хоч голову розбити об першу ліпшу стіну може, їй все одно. А вона займеться своїми справами і буде ігнорувати існування Йод. От якщо щось погане станеться, тоді так, розповість про неї всім, кому тільки зможе, а поки нехай живе. Чи існує. Чи що вона там робить.

Це здавалося хорошим рішенням.

Вона його навіть Ярославу озвучила, щоб не дивувався і не ліз.

Правда він протримався недовго. Зовсім недовго. А потім вчергове схопив за руку і затягнув в черговий темний кут. На цей раз в раритетній бібліотеці, куди Саша прийшла посидіти, бездумно полистати книжку, яку погодяться дати і подумати про власну недосконалість.

А про що ще думати, якщо не встигла почати навчання, а вже стала своєрідною знаменитістю? Дівчата взагалі наче подуріли. Одним раптово захотілося дружити з якогось переляку. Саша все не могла розібратися, з якого саме. Інші вирішили зненавидіти, бо посміла десь там сидіти он з тим красунчиком, котрий всіх ігнорує. А іще якась частина старанно давала зрозуміти, що вона не варта їх уваги. Зовсім-зовсім. Чому це повинно її задіти, Саша не розуміла, вона поняття не мала, хто вони такі.

І все через якогось хлопця. Добре, симпатичного хлопця.

— Що тобі знову треба? — роздратовано спитала Саша, зрозумівши, хто її смикнув і отримав за це кулаком в живіт.

Нехай скаже «дякую», що не нижче.

— Поговорити.

— Та твоє говоріння в мене в печінках сидить уже. Я через тебе відчуваю себе якимось сімейним привидом і мавпочкою з рожевим бантом одночасно. Відчепися. Зі своїм життям роби, що хочеш, ти повнолітній, а до мене не лізь. Добре?

Ярослав загадково посміхнувся. Нагнувся і тоном змовника з якогось історичного детектива повідомив:

— Є ознаки, що хтось про Йод знає. Про її існування знає. Причому, дуже приблизно, бо шукали явно не це дитя…

— Мені все одно, — відрізала Саша. — Я прийшла сюди паперові книжки роздивлятися.

— Слухай, я тобі можу одну навіть подарувати і роздивляйся, скільки влізе, — заявило це блакитнооке чудовисько. — Вислухай…

— З якої радості? — фиркнула Саша і спробувала піти.

Ярослав відразу притис її до полиці, постаравшись зробити це так, щоб не отримати по чомусь цінному в відповідь.

— Ти нестерпна, знаєш? — спитав.

— Я? — здивувалася вона. — Я нестерпна, бо не хочу влазити в якусь підозрілу фігню з підозрілою ШІшкою і дохлим генієм? Ну, звичайно, а повинна ж була кинутися за тобою з широко розплющеними очима, і щоб волосся за спиною розвівалося… ах, да, волосся я обрізала. Відчепись!

Угу, взяв і відчепився. Ні, звісно відпустив, і навіть на півкроку відступив, але толку з того?

— Так от… — заговорив він, повністю ігноруючи її слова. — Отой рудий, котрий приходив, майже геній, а може і не майже. І я в нього випросив одну штуку для аналітики. Сказав, що хочу пошукати лазівки в місцевій системі на випадок, якщо щось не вивчу.

— Ти нормальний? — спитала Саша. — Та нас випнуть звідси стусаном і таку характеристику напишуть, що краще б ми якийсь музей пограбували!

— Та я не збираюсь насправді туди лізти! Мені для іншого. Я по гостьових пройшовся, там майже ніякого захисту. Пошукав відхилення від норми. І що я бачу? А бачу я, що в цій школі різні хакеропридурки не особистими фоточками студенток цікавляться для шантажу. Тут майже ніхто не намагається наловити даних вчителів для подальшої роботи. А то ж раптом вони тут винаходи кожен день роблять, котрі можна кудись продати? В процентному співвідношенні тут акуратно вивчають ботосистему. Розумієш?

— Оце так сюрприз! — театрально плеснула в долоні Саша. — Якісь придурки намагаються в роботу ботів втрутитися. Щоб ти знав, найчастіше саме так крадуть особисті дані! Через ботів! Привіт, нам потрібно оновити відомості, бо не можемо переслати вам контрольні питання по лекції номер вісім. Це ви Антон Неечайло? І наївний Антон виправляє тупого бота, бо той і дату народження переплутав, і номер страховки, і домашню адресу, не кажучи вже про запасну пошту. Заходь, бери тепленьким, поки воно дзьобом клацає і на того бота друзям жаліється. Розумієш? Твоя Йод тут ні до чого. Це звичайнісінька практика.

— Які цікаві знання, — задумливо сказав Ярослав. — Ден ні про що подібне не розповідав, а він займався зломами в свій час.

— Я за нього рада. Може ти вже відчепишся.

— Ні. Бо ти мене не дослухала. Ботосистему саме вивчають, а не намагаються через неї витягнути цінні відомості про Антона як його там. Мов шукають серед тих ботів щось конкретне. Щось серед них заховане.

— Ага, священний Грааль, не інакше.

— Я з Йод з цього приводу поговорив, — продовжив хлопець ігнорувати Сашині слова. — І виходить, що десь серед ботів дійсно є фальшивка схожа на неї. Щось на кшталт ядра-пастки.

— Угу, мегабивчий супервірус, — фиркнула Саша. — Мені не цікаво.

Ярослав зітхнув.

— Добре, — сказав. — Облишимо цю тему поки. Є іще одна. Не знаєш, як можна непомітно скопіювати данні в медичній лабораторії?

Саша подивилася на нього, як на ідіота.

— Мені потрібно. В мене є туди доступ, бо там моя мама в капсулі в експериментальному лікуванні приймає участь. Нести туди Йод… ну, давати їй хоч якийсь доступ, я не збираюсь, сама розумієш. Так що треба можливі помилки принести якось до неї.

— Я тут до чого?

Ярослав зітхнув. Подивився на неї з сумнівом, а потім видав:

— Ден впевнений, що бачив тебе роки два тому в якомусь барі, де збираються тіньові системники, чи щось таке. Хоча більшість там їх кур’єри, тіні, ще якась фігня. Не любителі не святяться… ну…

В голосі Ярослава було стільки сумнівів, наче вона могла вихопити звідкись плазмову гармату, здатну випалити половину галактики і вистрілити йому в обличчя.

А Саша сумно думала, що вона ідіотка. Раніше була тупа малолітня ідіотка. А зараз така ж тупа, тільки не малолітня вже. І якщо знову влізе кудись, добрий інспектор при підтримці психолога не заблокує ті відомості навіть від батьків. Бо випадок перший, а в дівчинки ледь не нервовий зрив на фоні стабільних підліткових неприємностей.