Глава 7

Данило 

Що взагалі за чортівня зараз коїться у моєму житті? Що не день  –  то пригода! От справді, куди не поверну голову  –  одразу у щось вляпуюсь. Мало того, що на роботі зараз повний завал, що вдихнути спокійно не можна, так ще й доля підкидає всілякі вибрики. 

Та навіть взяти до прикладу вчорашній день. Все почалося з того, що мене просто-таки зірвали на незаплановану ділову зустріч, відмовитися від якої я не міг. Річ у тім, що зараз між архітектурними компаніями проходить тендер на кілька мільйонів. І не гривень. Звісно, “TheArchitecture” не могла оминути повз такої вигідної пропозиції, і я власноруч відправив заявку. 

Але якби знав, що отримаю купу проблем  –  нізащо б не погодився на таке. Відтоді розпочався справжній кошмар, тому що крім слів “робота” і “тендер” я не бачив нічого. 

Коли я повертався зі зустрічі, яку проклинав всю дорогу, тому що нічого путнього добитися не зміг  –  у зад мого автомобіля хтось в’їхав. Якщо до цього моменту я був злим, то за мить взагалі оскаженів. Просто не день, а казка, от справді!

Коли побачив, що кермом автомобіля білявка  –  вибухнув! У прямому сенсі слова у мені вирував вулкан, єдине, що рятувало  –  зовні я залишався абсолютно спокійним, ніби валер’янки напився. От тільки з кожною секундою було все важче й важче триматися, тому що біляве диво щось почало пищати та доводити своє, а потім ще й татка свого під’єднала. 

Але вже буквально за двадцять хвилин мій настрій покращився, емоції вщухли, а внутрішнє его танцювало ламбаду  –  татко приструнив розпещену доньку. Оце видовище було  –  замилуєшся. 

У піднесеному настрої покинув місце ДТП і згодом вже й думати забув про цю Еріку, були справи й важливіші. Кинув у внутрішню кишеню піджака візитку її тата і з надією ніколи більше не зустрічатися і жодним чином не перетинатися з цією сімейкою поїхав на роботу. 

Але яким же було моє здивування, коли наступного дня на порозі мого кабінету з’явилася… Еріка! Чорт забирай, я що, сплю? Ні, ну можу, звісно, припустити, що це галюцинації від перевтоми, адже сьогоднішню ніч провів в офісі, і єдиним моїм бажанням було  –  прийняти душ і лягти спати, але тільки дівчина-то виявилась реальною!!!

Спочатку ми розмовляємо наче нормально, але потім починається жах. “Ви пошкодуєте, якщо втратите такого працівника, як я”,  –  сказало мені це диво, а я ледве стримався, щоб не розсміятися. О, так, цінний кадр, нічого не скажеш. 

Коротко кажучи, дійшло до того, що дівчина кулею вилетіла з кабінету і гримнула дверима так, що я аж підскочив. О, Боже, та вертихвістка Еріка ледь з розуму мене не звела, чесне слово. От же існують дівчата. Зовні такий янгол, що хочеться дивитись і дивитись, а всередині... Чортеня! Справжнісіньке чортеня! Там, де з'являється вона, починається справжнісінький апокаліпсис.

Втомлено опускаюся у крісло і потираю очі, які так нещадно печуть. Здається, безсонна ніч в офісі дається взнаки. Але не встигаю навіть перевести подих, як двері у мій кабінет відчиняються.

 –  Даниле, у нас проблема,  –  з такими словами до мене влітає мій заступник, а за сумісництвом ще й найкращий друг  –  Женя. У когось день починається з кави, але точно не в мене.

 –  Хоч ти не псуй мені настрій,  –  зітхаю, занурюючись у документи. Немає часу відпочивати, незабаром тендер. 

 –  Невже ця краля, яка щойно вилетіла з кабінету, змусила нервувати?  –  Жека сміється, а мене аж трусить від злості. Пф, краля! Та в труні я таких краль бачив! Після наших зустрічей у мене мінус мільйон нервових клітин!

 –  Давай по суті, я й так втратив купу часу на балачки,  –  кидаю, підіймаючи погляд на друга.

 –  З тендером дещо. Виявляється, наш конкурент  –  горішок міцний, який, м'яко кажучи, не по зубах нашій компанії,  –  Женя починає розповідати, а я лише стискаю кулаки. От що за дурня коїться?  –  Мало того, до нього на гарматний постріл не підберешся, а документи такі чисті, що не переказати. 

 –  І хто ж цей такий чистий бізнесмен?  –  коротко запитую. Чесно кажучи, здивований словами друга, бо реально важко втриматися на плаву під впливом багатьох зовнішніх факторів і залишитися з відмінною репутацією. Мабуть, через цю причину для моєї компанії стало ще тим випробуванням участь у тендері, бо я ніколи не шукаю легких і брудних шляхів  –  все чесно і законно. А таких намагаються якнайшвидше прибрати.

 –  Скворцов Михайло,  –  друг відповідає, а я нервово видихаю. Спочатку ніяк не реагую на це ім’я, а потім тіло ніби струмом пробиває. 

 –  Скворцов? Щось таке знайоме…  –  намагаюсь відтворити в голові потрібний спогад, адже впевнений в тому, що десь точно вже чув це ім'я. Не при розповіді якоїсь людини, а особисто. 

 –  Та не можеш ти бути з ним знайомим Він не бере безпосередньої участі у тендерах  –  усе через працівників та довірених людей,  –  відповідає Женя, але мене не полишає думка, що я точно його знаю.  –  У нього донька ще є, навіть тепленьке місце у компанії не приберіг. Кажуть, вона у нього дівчинка розпещена, мабуть, і до роботи не допускає.

 –  Донька, кажеш,  –  задумуюсь, і раптом у голові щось складається в пазл. 

Та ну не може бути! Не могло ж так пощастити! Похапцем дістаю з кишені піджака вчорашню візитку і витріщаюсь, наче баран на нові ворота.