Глава 5

 –  Еріко, люба,  –  гладить по руці.  –  Ти ж знаєш, що твій тато перебіситься і все стане на свої місця,  –  намагається заспокоїти. 

 –  Він заблокував мої картки, точніше не так  –  одну лишив, із лімітом п’ятнадцять тисяч гривень на місяць,  –  випалюю на одному подиху. 

 –  Що?!  –  очі подруги широко розплющуються і ледь не випадають з орбіт. Здивована? Та я теж!

 –  Ага,  –  хапаюся за пляшку, бо вино закінчилося,  –  сказав, що набридло йому за мною підчищати й час мені навчитись самостійності. 

 –  От козел!  –  не втримується від компліменту Єва, а я тільки хмикаю. Ну що можу сказати, вона має рацію: татко мій вчинив як остання свиня. 

 –  Це ще не все, подруго,  –  фиркаю.  –  Ще він сказав… 

 –  Зачекай,  –  перебиває мене і швидко вибігає з кухні. Уже за кілька хвилин повертається з пляшкою віскі у руках, а я здивовано витріщаюсь на цю картину. Ти диви, ще недавно трохи вина пригубила, а тут вже он віскі принесла.  –  Не дивись на мене так, я шокована цією ситуацією. 

Мить  –  і дівчина розливає спиртне по келихах, де ще зовсім нещодавно було вино, і випиває одних махом. Хух, не вагітна! А то я вже хрещеною готувалась бути. 

 –  Ух, подруго, я не знала, що ти так допекла таткові. 

 –  Ха, то ти ще головного “покарання” не знаєш,  –  хмикаю.

 –  У-у-у, а може бути щось гірше?

 –  Єво,  –  зітхаю.  –  У мене є тиждень, щоб знайти роботу, інакше тато залишить мене з голою дупою. А ще якщо я проколюсь  –  мінус п’ять тисяч з моєї карти. А, і ще з ластівкою своєю я попрощалася. Відчуває моє серце, що надовго, якщо не назавжди. 

 –  Нічого собі,  –  присвистує.  –  А це вже серйозно…

 –  Ага,  –  зітхаю.  –  Жесть просто. 

 –  То ти мені розповіси усе спочатку?

Наступні хвилин п’ятнадцять розповідаю Єві про свої сьогоднішні пригоди детально, “від” і “до”. Звісно, не забуваю у всіх барвах розповісти про свого залицяльника з маршрутки і як мене викинули з неї, як пробку від шампанського. З кожним моїм словом очі дівчини розширюються, а коли розповідаю про індика, так взагалі ледь з орбіт не випадають. Ну, так, згодна, день у мене сьогодні  –  просто “клас”!

 –  Я шокована! Та що це за ідіот тобі трапився? Не розумію таких козлів. 

 –  Краще не питай, навіть згадувати його пику не хочу. Єдине, що мене зараз турбує  –  це робота. От де я маю її шукати? Мені просто кінець,  –  приречено промовляю, адже знаючи свого батька, саме так і буде. Він у мене людина-кремінь. Так просто не відступить. Буде стояти на своєму до кінця, і якщо я не знайду нормальну роботу, то точно буду підмітати вулиці до кінця своїх днів.

 –  Так, ану не розводь соплі раніше часу,  –  грюкнула по столу кулаком Єва.  –  Я тут краєм вушка чула, що мій Антончик говорив з кимось телефоном,  –  подруга щось говорить, підморгує мені своїм уже п’яненьким оком, а я не розумію, як це стосується справи та моїх проблем.

 –  І що? Твій Антончик,  –  кривлюсь, промовляючи його ім'я. Ненавиджу оці пестливості.  –  Мене мало цікавлять його походеньки, своїх турбот вистачає.

 –  Та ну тебе,  –  ображено фиркає Єва, а мене ще дужче починає все злити.  –  Я зовсім не це маю на увазі. Хтось у компанії, де він працює, шукає собі особистого помічника. 

Мої очі моментально розширюються! Хоч мозок і під впливом алкоголю, але швидко кумекає, що до чого, і я хапаюся за ідею, що раптово виникла, як за рятівну соломинку. 

 –  Фантастично!  –  вигукую, від чого подруга здригається.  –  Куди йти потрібно?

 –  Так одразу?  –  здивовано витріщається на мене.  –  Не цікавить питання про те, що тобі потрібно буде робити?  –  підозріло запитує подруга, а я лише негативно хитаю головою.

Там мені взагалі байдуже, що там потрібно робити. Головне  –  аби мене взяли на роботу! Тоді я зможу довести таткові, що не така вже й пропаща, і не залишуся без нічого. У-у-у, Антончик, ти починаєш підійматися у моїх очах!

 –  Аніскілечки,  –  впевнено відповідаю.  –  Мені це абсолютно не цікаво. Я домовлюсь із твоїм Антоном, аби він замовив словечко за мене. Просто потиняюсь там-сям місяць-другий  –  і все. Я в шоколаді!  –  переможно усміхаюсь, уже уявляючи в голові вираз обличчя тата, коли він дізнається про мою роботу, а Єва дивиться на мене, як на божевільну.

 –  І де зв'язок? Який ще шоколад?  –  косить погляд на мене. 

 –  Ну чому ти така важка людина? Батько побачить те, що я не безнадійна, і скасує своє покарання. Я повернусь до свого гарного життя  –  і всі будуть у виграші.

 –  Ти так впевнена, що він зможе домовитися? 

 –  Якщо ж він настільки безнадійний, то моя надприродна краса точно створить диво,  –  закидаю ногу на ногу.  –  Ти ж не сумніваєшся у своїй подрузі, персику? 

 –  Хіба я можу?  –  фиркає Єва, і ми обмінюємось задоволеними усмішками. Перемога за мною! Я точно не впаду в багнюку знову!

Наступні пів години розповідаю Єві у всіх яскравих фарбах, як її Антончик все мені влаштує і я вся така королева прийду у кабінет гендиректора компанії. Одягну свою найкращу обтислу сукню, взую туфлі з найвищими підборами, своє біляве волосся накручу розкішними локонами та вишенька на торті  –  бойовий макіяж, який підкреслить мої блакитні очі. Ось і все, посада точно буде моєю, навіть без допомоги хлопця Єви.