Глава 1

І хто тільки вигадав оці світлофори? Вже третій ловлю, зупиняючись. От правду кажуть: “Потрапиш на один  –  усі твої”. Власне, так і вийшло. 

День і так пішов коту під хвіст, а тут ще й цей “сюрприз з бантиком вгорі”. Планувала трішки пошопитись з Євою, це моя найкраща подруга ще зі шкільних років, розслабитись, випити кави, зрештою, але ж ні, і тут я пролетіла як фанера над Парижем. 

Виявляється, у неї з'явились термінові справи, назва яким  –  Антон. Хіба можна було мене проміняти на якогось там Антончика? І от тепер я повертаюсь додому, зла на весь світ і на всіх, адже довелося розвернутися на половині дороги до торгового центру. Ух, Антон, на місці прибила б тебе, що усі плани мені наламав!

Ми з Євою подруги ще з самого дитинства. Перші красуні школи, а потім й в університеті встигли відмітитись. Разом виросли, разом вчились, разом шишки набивали й, звісно, шукали кавалерів. А скільки авантюр провертали  –  не злічити. Пам’ятаю, був випадок на першому курсі університету. Я пішла на побачення з гарним блондином в один з найкращих ресторанів міста, але вже через годину виявилося, що хлопець цей – останній козел. Одразу почав співати мені пісеньку про неземне кохання з першого погляду і тому подібне. Уф, придушила б зараз, якби на очі потрапив!

Так от, зрозумівши, що пахне смаженим, я написала подрузі повідомлення, у якому попросила вкотре витягнути мене з ду… неприємної ситуації. Єва зреагувала миттєво  –  через пів години притягнула у ресторан свого знайомого, який почав кричати, що нібито я покинула його з тримісячною дитиною на руках, а сама пішла гуляти. Ох, мого блондинчика як вітром здуло, а ми з Євою потім ще довго сміялися, згадуючи ту ситуацію. 

Нам було добре вдвох і комфортно, адже жоден день не проходив без пригод і веселощів. Взяти навіть до прикладу випадок, коли я почала зустрічатися з місцевим альфа-самцем. На нашу дружбу це жодним чином не виплинуло і не зруйнувало її. Можливо, це через те, що я не будувала рожевих мрій, як це зараз робить Єва. 

От тільки попри усе це, факт залишається фактом  –  я втрачаю подругу. Вона постійно бігає за своїм Антошкою, чорти б його вхопили. Він як людина хороший, але мужик з нього такий собі. Тюхтій та ганчірка, одним словом! Але Єва на це не зважає, хоча я, звісно ж, їй сказала свою думку.

Ну не можеш ти бути як за кам'яною стіною з чоловіком, який навіть у безнадійній ситуації сподівається вирішити все за допомогою слова. Ну а де бійка? Де кров і видовища, зрештою? Ну, тут я, можливо, перегнула, але суть все ж таки передала. Ха, розмріялася, це точно не про Антошку.

Була якось ситуація, коли ми відпочивали у клубі. Я взагалі була шокованою, що він погодився на таке! Так от, до Єви почав залицятись якийсь простофіля, а її цілий Антончик, прости Господи, намагався пояснити йому, що погано чіплятися до дівчини, яка має другу половинку. Тобто хлопець відверто домагався, торкався… А Антончик… “Так не можна робити. Но-но-но”. Жах! О, Боже, хлопче, твою дівчину з-під носа вкрадуть, а ти будеш слідом бігти та пальчиком махати. Ох і нерви тоді у мене були, от і довелось усе брати у свої тендітні та ніжні ручки. 

Ну так, заїхала я йому по пиці разок. Ну добре-добре, два. Потім ще й удар коліном у пах подарувала. Ні, ну а що, хай пам’ятає хлопчик свій похід у клуб, емоції я йому забезпечила. Наступного разу буде знати, як  торкатися забороненого. Бач, що надумав, безсмертний. 

Ось так ми й живемо з того часу. Я, моя Єва і… Антончик.

–  І чому так довго?  –  бачу, як на світлофорі загорівся зелений колір, але автомобіль попереду повзе так, що навіть я пішки зуміла б його перегнати. Ну от хто видав права тим безмозким водіям? Права купив, а їздити не купив! 

Натискаю зі всією сили на сигналку, від чого у вухах неприємно дзвенить. Ні, ну а що? Повинна я отак сунутись лише через те, що деякі особи не вміють нормально водити автомобіль? Ага, вже, біжу і падаю. Нізащо не поступлюся! 

Раптом автомобіль попереду починає гальмувати, і я, звісно, за класикою жанру врізаюсь у нього, не встигнувши вчасно зреагувати та загальмувати. 

О, ні-ні-ні, тільки не це ! Ну от тільки не зараз! Це просто сон, Еріко, просто сон, страшний кошмар. Так, сон! От зараз ти розплющиш очі, роздивишся усе навколо і зрозумієш, що уже знаходишся в торговому центрі. Поруч з тобою Єва, яка завзято розповідає щось про Антончика, а ти вкотре обзиваєш всіма словами його у себе в голові й намагаєшся думати про щось хороше. Точно! Саме так все і буде!

Ну що? На раз, два, три  –  і розплющую очі?

Але яким же було моє здивування, коли, розплющивши очі, перед собою я не побачила вивіску модного бутика, все якраз навпаки. Ось я  –  за кермом, а попереду побитий зад чорної крихітки Audi.

О, ні! Чорт! Оце влипла! 

Приїхали, називається. Ну що ж, вітаю, Скворцова, тепер татко тебе точно вб'є. Такий косяк  –  це вже перебір!

Він і так мене вичитав минулого разу, коли я, зовсім випадково, втопила свій телефон у акваріумі. Не знаю, як так вийшло, він просто ось так раз – і вислизнув мені з рук на поталу рибкам, яких я купила минулого місяця. І хоч би як я виправдовувалася, що уся ця ситуація  –  випадковість, факт залишається фактом  –  мінус телефон. Дорогий телефон…

І якщо я думала, що для мене усе минеться, то дуже помилялась. Татко, який тільки те й робить, що вчить мене життя і розуму, змусив видраяти це й же акваріум до блиску. Уф, це було жахливо! Просто картина Рєпіна: акваріум, напівмертві рибки від моїх маніпуляцій і спроб почистити їхнє житло, і мокра я з розпатланим волоссям. Принцеса – не інакше.