Розділ 7. Вибач

Після мого досить пізнього сніданку, який би мама точно не схвалила, я таки пригадав свою незнайомку. Або ж суп Лукаса дійсно виявився цілющим. Навіть занадто, якщо згодом пригадалася минула ніч, від спогадів про яку я знову ладен був згоріти. Чомусь жодна з попередніх дівчат не викликали в мені такої пристрасті, як Кірстен. Втім, жодна з них не залишала мене ось так у невизначеності… А Кірстен змогла. І мене це дратувало, бо я хотів побачити її, натомість навіть жодної записки не залишила…

Спускаючись в ліфті, я не міг не думати про дівчину. Але мав кілька хвилин, щоб набрати Міккеля, але той не брав слухавку. Мабуть, відчував, що краще не відповідати, бо чомусь хотілося вивільнити пару саме на ньому. Еміль мав приїхати за мною за декілька хвилин, але вирішив таки почекати його на дворі, аби не захлинатися у номері спогадами… Втім, то було не так страшно, бо на вулиці на мене вже чекав сюрприз. 

Седан білого кольору, а біля нього, спершись сідницями на капот, стояла білявка. Дівчина розмовляла телефоном, стоячи спиною до мене. Волосся було зібрано у високий хвіст на потилиці, оголюючи тендітні плечі, однією рукою дівчина обіймала себе за талію, але навіть з цього ракурсу моє тіло прокидалося, бо знало, що це Кірстен. Здається, що її тіло також відчуло мене, бо дівчина раптово повернула голову, дозволивши нашим очам зустрітися. Вона поквапилася завершити розмову і вже яскраво всміхнулась мені, обійшовши авто. Зупинилася біля пасажирських дверцят, випромінюючи радість, хоча мало б бути якесь співчуття чи докори сумління, що залишила мене ось так просто…

Втім, я мовчки перейшов дорогу, щойно дорога стала вільною. Наближаючись до Кірстен, в мене зникло будь-яке бажання проявити бодай якусь образу, хоча міг би. Хотів іншого.

— Привіт, — невпевнено сказала вона, вочевидь хвилюючись.

Мабуть, більше через мою реакцію, яка могла бути якою завгодно, але вже точно не ось такою — стриманою і байдужою. Хоча я лише намагався здаватися таким. Насправді ж я насолоджувався її парфумом, який відчув навколо неї, та й самою присутністю цієї дівчини тут.

— Привіт, — зрештою, відповів я, коли зупинився майже впритул до неї.

— Не проти, якщо я підвезу? — запитала Кірстен, кивнувши на автівку.

Спершу я озирнувся, побачивши Еміля, який вже чекав на мене, але перевів погляд на Кірстен.

— Гаразд.

Вона задоволено кліпнула віями й поквапилася до водійського місця. Я ж кивнув Емілю і сів на пасажирське поряд із дівчиною. Кірстен не квапилася заводити двигун, але й дещо нервово повзала кінчиками пальців по шкірі керма. Помітив як облизнула губи перед тим як повернутися до мене.

— Вибач.

Сказала так, немов з неї хто витягував його. Або ж ніби не вважала за потрібне перепрошувати.

— За те, що втекла? — запитав крізь зуби, хоча й не планував.

— Так… Я не хотіла тебе будити… — казала вона, а я лиш кивнув декілька раз, немов погоджуючись із нею.

Та вона так спокусливо намагалася виправдатись, що я все ж не втримався і притягнув її до себе, впившись грубим поцілунком в її губи. Кірстен не була проти, бо навіть не пручалась, впустивши у свій рот. Знову, як божевільний, жадав її. Чи то від того, що вона виявилася не примарою після похмілля, чи то через те, що вабила до себе усім своїм неземним видом. Втім, мусив зупинити це безумство, яке розпалювалося між нами, адже порушувати правопорядок у громадському місці я не збирався.

— Завтра о восьмій хочу бачити тебе у своєму номері, — кинув наостанок і вийшов з автівки.

Еміль одразу ж зупинився біля і не озираючись, я сів у авто. Так, я не чекав згоди, бо був впевненим, що вона прийде. Цього разу хотілося б запам’ятати вечір і прокинутися не одним в ліжку і без забуття та похмілля в тілі. Але сьогодні я мав приділити час мамі з Амелі, а вранці зустріч, на якій батько неодмінно мене чекатиме. Тому не сьогодні, люба Кірстен. Тепер хай вона почекає. 

Чи то, на жаль, чи то, на щастя, а я досі жив із батьками. Тому вільно приводити своїх дівчат додому я не міг. По-перше, я занадто поважав маму і сестру, любив не менше, щоб приводити усіх їх туди. По-друге, ще не знайшлося такої дівчини, яка б з гідністю переступила поріг нашого дому. Принаймні завтра я пересвідчусь чи Кірстен гідна цього. Підсвідомо ж хотів вірити, що вона таки прийде… Так, іноді я страшенний романтик, коли це пов’язано із почуттями. Якщо в Міккеля їх майже не було, то не в мене. Моя дівчина, а в майбутньому потенційна наречена, мала б першочергово любити дітей, аби я зміг познайомити її з Амелі. Їхня думка не менш важлива для мене. 

А задля потрібного ефекту від мого задуму, запрошую до паралельної книги Софії Вітерець: