Розділ 5. Танець двох

Доки Міккель завзято знайомився із подругою Кірстен, яку звали Астрід, я не зводив очей з білявки. Досі не вірив у такий збіг у півмільйонному місті? Можливо, але було байдуже на деталі. Усі ці дні вона являлась в моїй уяві, змушуючи мене прокручувати нашу зустріч в лікарні… Змушуючи жадати зустрічі знов. І от тепер… вона тут. Вмостилась поряд зі мною, іноді сором’язливо ховаючи очі, а іноді досить промовисто розглядаючи мене. Навіть прикро було від того, що Кірстен сіла праворуч від мене, через що я не міг торкнутися її навіть випадково. Хоча… торкалися наші коліна, але цього мені чомусь було замало. 

Важко було зосередитися на розмові, яку підтримували хлопці, але щосили намагався вдавати зацікавленість. Дівчата попиваючи свої коктейлі переважно мовчали, за винятком моментів, коли їм давали слово. А коли говорила Кірстен, то здавалося, що її голос дзвенів десь всередині мого єства, породжуючи якісь незрозумілі імпульси. Чим довше це тривало і чим сильніше випите вдаряло у мою голову, тим більше мене накривало бажанням або піти геть від цієї спокуси, або ж забрати її з собою. Але обидва варіанти вважав провальними, бо голову я від неї втрачав досить стрімко…

Та помітив здивований погляд Яна на мене. Потім такий же у Хейлі, яка вже сиділа між ними з Мортеном. Міккелю було не до мене, бо він вже на повну заливав до Астрід, тримаючи руку на її стегні, яке іноді погладжував або стискав. 

— Іве, ти десь літаєш… — промовив крізь хмільну посмішку Ян, киваючи на Кірстен. — Йди на приземлення, друже, поки пташка не передумала й не пішла з іншим…

Не зовсім зрозумів, але Кірстен дещо прояснила ситуацію, промовивши:

— Кажу, потанцюймо.

І підвелася, а я покірно й собі, немов невидима сила тягнула мене за нею. Пройшла кілька кроків уперед, дозволивши знову насолодитися її ходою, а потім зупинилася, почекавши, аби зрівнятися зі мною. І щойно це сталося — взяла мене за руку. 

— Після коктейлю сходити по східцях на підборах досить ризиковано, — промовила вона крізь посмішку.

Але здалося, що я навіть не слухав її, тримаючи тендітну долоньку. Проштовхнувшись крізь натовп, Кірстен майже одразу підхопила ритм, але не віддалялась від мене, постійно торкаючись мене долонями. Я й собі підлаштувався під неї, не зводячи палкого погляду з дівчини, яка все більше вигиналася переді мною. Почувався незграбою зі своєю рукою, але іншою все ж не втримався й торкнувся дівчини, наблизивши її до мене. На мить вона немов розгубилась, але вже наступної, її очі зблиснули не меншим вогнем, ніж у мене. Ковзати по оголеній спині було до божевілля нестерпно, бо втрачав весь свій розум. Чим більше вона терлася об мене, тим важче було приховати від неї реакцію, яку викликали її рухи. Навіть здалося, що це її ще більше заохочувало губитися не стільки в бітах навкруги, як в моєму бажанні тут і тепер. Або воно було двобічним…

Навіть не зрозумів коли настав той момент, коли наші язики сплелися у власному шаленому танці. Здавалося, що вже й не чув жодної музики та не бачив нічого навколо. Відчував лише смак бажаної дівчини, яка так засіла у свідомості, і який не спромігся забити випитий алкоголь. Під шалений ритм наших поцілунків, я блукав її тілом — утримувати біля себе не було сенсу, бо Кірстен сама тулилася до мене, не залишаючи жодних шляхів до відступу. Та я й не збирався, бо жадав її ще більше.

Коли до моїх вух знову почали доноситися баси та крики на майданчику, я й зрозумів, що Кірстен вже вела мене за собою. І навіть попри хміль не важко було здогадатися, куди саме. Банально, але нехай, адже зараз ми не мали жодних варіантів, а полум’я розгоралося все більше і гасити точно ніхто не збирався. Практично вдершись в жіночу вбиральню, я одразу ж притулив дівчину грудьми до дверей, щойно вона їх зачинила. Ігноруючи біль, я звільнився від бандажа і відгорнув із шиї шовковисте волосся, вкриваючи шаленими поцілунками. Однією долонею накрив її лоно, втискаючи в себе, а іншою пестив вершини, які стільки часу не давали мені спокою. Під стриманий стогін, я опустив руку нижче, від чого дівчина подалась назустріч. Губами накрив її вуста, саме в мить, коли зірвався ще один млосний видих, коли торкнувся бажаного. 

Не хотів розуміти, яким чином час поряд з нею уповільнювався, а іноді й взагалі спинявся… Зносило усе на світі від самих лише дотиків до мого тіла… А коли Кірстен повернулась до мене і заметушилась розстібати блискавку на штанах… Мені аж подих перехопило від дотику до напруженої плоті. Коли я все ж більш-менш прислухався до крику розуму, або ж його кволим зойком, то потягнувся в кишеню за захистом. Дівчина перехопила мою руку і все зробила сама не зводячи очей. Її захват не міг не втішати моє самолюбство. Вже згодом Кірстен впилась в мої губи й мало не сама подалась на мене. Не чекав. Потонув в цій спокусі, яка позбавила мене спокою. 

Було байдуже на біль в плечі, на грюкання у двері, на якісь мізерні думки, що пробігалися в голові… Подих Кірстен і її вогонь затьмарювали все довкола. Я отримав бажане. Впивався помутнілим від пристрасті волошковим поглядом і водночас розбивався на друзки від її несамовитих поцілунків та дотиків. Але найгірше було те, що я хотів розбитися. Розчинитися в ній, поновлюючи цю мить знов і знов.

А задля потрібного ефекту запрошую до паралельної книги Софії Вітерець: