Розділ 3. Вечірка

— Що я можу сказати… — зітхаючи промовив Мортен, тримаючи свою склянку. — Хочеться вас вбити за це, але не буду. Не сьогодні.

Він криво всміхнувся нам, хоча налаштований був досить серйозно. Втім, ми з хлопцями вдали, що не помітили цього.

— Ми намагалися зробити твій вечір незабутнім, брате! — крізь регіт сказав Міккель, піднісши перед собою склянку.

— Дякую, що все ж… — продовжив Мортен із деяким полегшенням.

Але недовго. Його брови насупилися, коли до нашого столика підійшла дівчина у коротких шкіряних шортиках, які ледь прикривали її принади. Хоча зверху теж все як на показ, від чого важко було відвести погляд. Усім нам. Високі підбори на струнких ногах робили її схожою на одну з ляльок Амелі. Втім, дивлячись на вираз обличчя Мортена, Міккелю ця витівка дорого коштуватиме.

— Міку! — просичав Мортен крізь зуби. — Що я не ясно казав?

Ми з Яном лише переглядалися, доки ці двоє визначали значущість своїх слів. Тим часом рудоволоса дівчина, як і подобалося Мортену, пройшлася кігтиками по його шиї до потилиці, відгортаючи його русяве волосся. Друг смикнув головою, аби звільнитися від небажаної уваги, та дівчина не розгубилася, а ми ж бо мовчки спостерігали за цією виставою. 

— Морте, це востаннє в житті тобі випадає така нагода! — виправдовувався Міккель. — Нехай Айла…

— Хейла, — поправила дівчина.

— Дівча лише подарує тобі танець, все інше, то за твоїм…

— Міку…

Та Хейла штовхнула Морта на диван, пригрозивши при цьому пальцем, аби не пручався і насолоджувався миттю. Для нас не було новиною, що Мортен у стосунках зберігатиме вірність мало не до могили, але й вкотре пояснювати це Міккелю було марно. Він вже якщо налаштувався на щось, то хіба що снодійним приспати, аби не втілив свого задуму. До того ж замовити танцівницю, а не повію, було досить шляхетно з його боку. Тому ми спостерігали за її танцем перед Мортеновою невдоволеною мармизою. Іноді він встигав пропалювати Міка лютим поглядом, що тільки потішало нас із Яном. 

Мортен дбав про свою репутацію, а бути поміченим у зраді своєї коханої він точно не планував і навіть не розглядав жодних варіантів. Однолюб ще той, на відміну від Міккеля, який не сильно розумівся на справжніх стосунках. Морті пішов шляхом свого батька й освоюється тепер в батьківській юридичній фірмі. Тож цілком зрозуміло звідки в нього ці пунктики щодо власних правил.

Міккель же з Яном після служби в армії бачили себе лише правоохоронцями, куди й мене тягнуло. Хоча не раз ловив себе на думці, що насправді це більше було схожим на синдром натовпу, а заразом, щоб не йти в батька на повідці. Хоча навіть хлопці ладні були закластися на те, коли все ж я здамся та увійду в роль спадкоємця сімейної справи… Та, вочевидь, пручатимусь я до останнього. Не сильно мене вабив готельний бізнес, побудований дідом ще хтозна-коли. В чомусь я навіть заздрив хлопцям. Навіть Ян зміг обрати, започаткувавши охоронну фірму. Словом, усі мали те, чого хотіли, але не я… Або ж занадто довго я був єдиною дитиною, яку всі плекали маминим сонечком. До речі, це ще один плюс у народженні Амелі.

— Іве, прокинься! — Міккель безцеремонно турнув мене в плече. — Хейла сьогодні для Морті, тому відвисни.

І вже почав поновлювати мою склянку. Я й сам не помітив, як заглядівся на рухи дівчини, яка вже майже сиділа на колінах друга, постійно звиваючись, як та змія… В черговий раз дивувався витримці Мортена, але й зовсім не заздрив Міккелю. Ця парубоцька вечірка, запам’ятається обом…

Або ж трьом…

Мій погляд спинився на білявці біля бару внизу, яка сиділа спиною до нас, про щось розмовляючи з іншою дівчиною. Певно, подругою. Обидві пили якісь коктейлі, час від часу поглядаючи на Сорена, бармена. Дівоче тіло досить спокусливо було обтягнуто світлою тканиною, яка від неонових променів здавалась казковою, пробуджуючи непрохані відчуття всередині. Чи то я занадто довго насолоджувався танцем Хейли, чи то випите дісталося потрібних місць… Словом, не знав, але очей відвести не міг. Коли дівчина поправила своє волосся, я помітив оголену спину, здавалося б, з ідеальною поставою, а потім вона зовсім трохи повернула голову до подруги й, широко всміхаючись, про щось їй казала…

І в цю мить я не повірив своїм очам, розгледівши ту незнайомку з лікарні. Або ж мені просто примарилося, бо аж так запала в мої думки… Втім, мимоволі дівчина глянула через плече і також завмерла. Впізнала мене? Вочевидь, бо відвела погляд лише коли подруга привернула її увагу… 

— Ей, — знову турнув мене Мік, але потім здивовано додав: — Ти вже й кралю собі видивився! Теж захотів Хейлу на свою парубоцьку вечірку?

Чомусь цього разу лише я не сприйняв його жарту, як завше. Навіть розгнівався. Принаймні одружуватися я точно вже не збирався. Допивши вміст своєї склянки, я підвівся і пішов провітрити голову, аби точно не спровокувати Міка на сутичку. Проходили, знаємо. Навіть із пораненням, я ладен був вправити його мізки бодай на якийсь час, але трощити все в клубі батькового друга було вкрай нерозумно — було б що слухати згодом.

Втім, коли я зупинився на відкритому даху, то тільки тепер зрозумів, наскільки легше стало в моїй голові. Не стільки від свіжого повітря, як від відсутності галасу та музики. Принаймні сподівався, що на повітрі хміль швидше з мене вивітриться. Поглядаючи на бухту вдалечині, я розглядав вогники нічного міста. Як довго так стояв — не звернув уваги, але вбивати вже нікого не хотілося. Поправивши бандаж, я наостанок ще раз хапнув повітря й пішов до дверей. Вже дорогою налаштовувався на звичний гамір і недоречні жарти Міккеля. Але до того, що сталося згодом, я вже точно не був готовим…