35

Ми їхали в абсолютній тиші. Лейла сиділа поруч, намагаючись зберегти спокій, але я бачила, як її руки нервово перебирали край сумочки. Від неї вперше за весь час відчувався страх, і я насолоджувалась цим моментом, хоч і розуміла, що ризики зростають.

Дядько Еміра, цей ходячий моноліт, сидів позаду, явно не розуміючи, як ми дійшли до цього. Його важкий погляд свердлив мені спину. Я відчувала це, але не збиралася повертатися.

Коли ми зупинилися біля аптеки, я першою вискочила з машини, ніби це була моя територія, де я точно виграю.

– Вперед, – кинула я через плече, дивлячись на Лейлу. – Ти ж не боїшся правди?

– Це виглядає смішно, – відповіла вона з напускним спокоєм, піднімаючи брову. – Але якщо ти так хочеш себе зганьбити, я не буду тобі заважати.

Я швидко увійшла в аптеку, а за мною потягнулися інші. Провізор за прилавком підняв очі й впізнав мене, привітно посміхнувшись.

– О, ви знову тут. Є якісь проблеми?

– Так, проблеми величезні, – різко відповіла я, ставлячи флакон на прилавок. – Повторіть, будь ласка, що це за ліки й для чого вони призначені.

– Пані, я ж вам уже пояснював, – провізор трохи знітився, поглядаючи на Лейлу та дядька. – Це дуже сильний препарат для зниження тиску. Його використовують тільки під наглядом лікаря...

– Чому саме? – запитала я голосніше, щоб кожен у приміщенні чув. – Які можуть бути наслідки, якщо дати його людині з нормальним або навіть низьким тиском?

Він зітхнув і продовжив:

– Якщо людина, наприклад, має низький тиск, а вип’є цю річ, то це може призвести до критичних наслідків. Занадто низький тиск може викликати втрату свідомості, серцевий напад, навіть смерть.

– Смерть, чуєш? – я повернулася до Лейли, яка вже втрачала свою впевненість. – А тепер скажи мені, Лейло, навіщо ти давала це Еміру?

– Це якась маячня! – її голос зірвався. – Ти щось вигадуєш! Це просто ліки, які...

– Що? – я зробила крок ближче, нависаючи над нею. – Просто ліки, які можна давати комусь без жодної потреби? Тиск Еміра ніколи не був проблемою. Він скаржився на серце й температуру!

Лейла озирнулася, шукаючи підтримки у дядька.

– Ви ж розумієте, що це якась вигадка? – вона нервово усміхнулася й розвела руками.

– А я думаю, ми це перевіримо, – дядько схрестив руки на грудях і подивився на мене. – Якщо є хоч найменший сумнів, це треба прояснити.

– Чудова ідея! – вигукнула я. – А ще краще запросити лікаря, який доглядав за Еміром. Він точно підтвердить, що ці ліки йому не були потрібні.

Лейла зупинилася, її очі звузилися.

– Ти знову драматизуєш, – вона спробувала посміхнутися, але вийшло якось криво. – Ти вагітна, твоя уява просто грає з тобою.

– Моя уява? Ти задовбала тикати мене носом як кошеня у мою вагітність? Ти по собі судиш? Що, була вагітна і не при розумі була? – я обернулася до дядька. – Ви це чули? Це вже друга спроба перевести все на мою "емоційність".

– Лейло, ти справді давала це Еміру? – він уперше звернувся до неї з недовірою в голосі.

– Ну, я... – вона зам’ялася.

– Скажи прямо, – я вперлася руками в прилавок і нахилилася до неї. – Хто призначив ці ліки?

Вона вже нічого не могла відповісти, бо розуміла: з цього моменту кожне її слово може стати проти неї.

– Здається, у нас серйозна проблема, – тихо сказав дядько, повертаючись до мене.

Лейла нічого не відповіла, але я побачила в її очах відчай. Вона програвала, і вона це знала.

– Добре, – я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. – Тепер ми повертаємося, і ти поясниш усе Еміру, коли він отямиться.

Її обличчя спалахнуло, але вона більше не сперечалася.