20

Сніданковий стіл був заставлений до країв: пахучі гарячі булочки, миски з медом і джемом, виблискуючі на сонці кришталеві графини з апельсиновим соком і молоком, тарілки з яєчнею, беконом, зеленню — усе це виглядало наче з ідеальної реклами сніданку. Проте атмосфера в кімнаті була далеко не такою гармонійною, як меню на столі.

Я сиділа поруч з Еміром, він мовчав, ретельно розмішуючи ложечкою каву. Лейла сиділа напроти, злегка підперши голову рукою, її погляд ковзав між тарілками й обличчям Еміра. Діти щебетали про щось своє, але я відчувала напругу в кожному погляді, кожному жесті.

– Емір, ти хочеш щось сказати, – раптом випалила я, порушуючи це крихке мовчання. Моя інтонація була спокійною, але впевненою, я знала, що якщо хтось зараз не підштовхне його до дії, то він знову відкладе важливу розмову.

Емір підвів погляд на мене, його обличчя було кам'яним. Мені здалося, що в його очах промайнула вдячність, хоча він цього й не показав. Проте перш ніж він встиг розкрити рота, Лейла рвучко поставила свою чашку на стіл.

– З яких пір ти говориш за Еміра? – її голос був холодним, майже як лезо ножа. Погляд — прямий і колючий.

Я вдихнула і відповіла спокійно, але впевнено:

– Тому що хтось має це зробити.

Емір раптом випрямився, поставив чашку з кавою і обвів усіх поглядом.

– Зараз усі слухайте мене, – його голос був гучним, але рівним, у ньому звучала непохитність. – Ми всі їдемо. Я мушу знати правду. Діти Аміри, твої діти, Лейло... Я мушу знати на сто відсотків, що всі вони від мене.

У кімнаті запала тиша. Здавалося, навіть діти перестали рухатися. Лейла скам’яніла, а потім різко нахилилася вперед.

– Ти це серйозно?! – її голос здригнувся від обурення. – Ти що, мені не довіряєш? Еміре, це абсурд! Ми стільки років разом, а ти зараз ось так?!

– Це не про довіру, Лейло. Це про впевненість, – сказав він чітко, його голос не підвищувався, але був дуже твердим. – Заради всіх нас я мушу знати правду.

– Правду?! Ти вважаєш, що я здатна була зрадити тобі?! Ти ставиш під сумнів мою вірність після стількох років шлюбу?! – її голос піднімався, її очі заблищали від сліз, але це були не сльози жалю, а скоріше гніву.

Я зціпила зуби, намагаючись не встрявати, але жінка так розійшлася, що мені стало цікаво, як далеко вона зайде.

– Це ображає мене як жінку і як матір! Ти ставиш під сумнів батьківство своїх власних дітей! Це обурливо! – вона піднялася з-за столу, схрестивши руки на грудях. Її погляд став ще холоднішим, майже крижаним.

– Лейло, заспокойся. Я не хочу з тобою сваритися, але ми мусимо це зробити, – твердо відповів він, його голос був спокійним, але непохитним.

– Ні, ми цього не зробимо, – сказала вона рішуче. – Мої діти нікуди не підуть. І крапка.

Я поглянула на нього, очікуючи, що він заперечить, але Емір раптом замовк. Можливо, тому, що вона була дуже переконливою.

– А ось діти Аміри... – Лейла хитро примружила очі. – Їх я сама зберу. Якщо ти так хочеш правди, почни з неї.

Ці слова прозвучали гостро й майже з викликом. Емір на мить замислився, а потім кивнув, мовчки погодившись. Я ж залишилася з відчуттям, що цього разу Лейла взяла гору і перемогла, але інтуіція підказує мені що в спокої залишати Лейлу не варто!

     А сніданок, тим часом, остаточно охолов.

Авто повільно виїжджало з воріт маєтку.

Мені не подобався вираз обличчя Еміра. Він був надто зосереджений, ніби за кермом він їхав прямо в прірву, а не в центр, де все нарешті стане зрозумілим. Звісно, крім того, що робити після.

— Знаєш, — я повернула голову до нього, ігноруючи пейзажі за вікном, — у тебе одна дуже цікава риса.

— Яка саме? — Емір трохи звів брови, але очей з дороги не зводив.

— Ти можеш бути неймовірно сильним у бізнесі, в переговорах, навіть у сімейних скандалах. Але ти зовсім слабкий із жінками.

— Що ти маєш на увазі? — він підняв однією рукою телефон із підставки та переключив на беззвучний. Напевне, щоб я говорила далі.

— Ти дозволяєш їм крутити тобою, як їм заманеться. Спочатку Лейла зі своїми інтригами, потім Аміра з її подвійним життям. А тепер і я.

— А ти, вочевидь, вважаєш себе винятком? — Його голос прозвучав холодніше, ніж я очікувала.

— Ні, я так само користуюсь твоєю слабкістю. Але різниця в тому, що я хоча б кажу тобі правду. — Я усміхнулась. — Ти навіть не помічаєш, як легко даєш маніпулювати собою, і це дуже сумно, якщо чесно.