17

Емір задумався, глибоко вдихнув і відкинувся на спинку крісла, обережно обертаючи в руках бокал з віскі. Його погляд здавався важчим, ніж зазвичай, і в той момент я зрозуміла — зараз він скаже щось важливе.

— Салім був моїм найулюбленішим сином, — почав він, розглядаючи, як бурштиновий напій відбиває світло настільної лампи. — Найулюбленішим. Хоча я це рідко показував. Визнаю… Зараз жалкую про це, але не те тобі хочу донести…

Я здивовано подивилася на нього, спробувавши вловити в його голосі тугу чи біль, але він говорив абсолютно спокійно. Неначе намагався приховати все, що відчував.

— І знаєш, що найгірше? Я вже ніколи не зможу сказати йому про це. Але я залишив йому левову частку спадку. Все, що міг. Йому та його матері.

Я ледь не поперхнулася від несподіванки:

— Його матері? Ви це серйозно?

— Так, його матері, — повторив він, трохи нахилившись вперед. — Вона була найпрекраснішою жінкою, яку я коли-небудь зустрічав. Але й найнестерпнішою.

— Нестерпнішою? — перепитала я, обурюючись його суперечливим словам. — То як ви взагалі могли покохати таку жінку?

— Бо я був молодий і дурний, — усміхнувся він гірко. — Вперше в житті мені здавалося, що я живий. І в той самий час я зробив найгірший вчинок у своєму житті.

Він замовк, а я мовчки чекала продовження.

— Я її зрадив, Настю, — зізнався він нарешті, дивлячись мені прямо в очі.

Моє серце наче зупинилося. Я зчепила руки на колінах, намагаючись приховати власне занепокоєння.

— Ви… зрадили матір Саліма?

— Так, — знову повторив він, неначе хотів переконатися, що ці слова дійшли до мене. — Вона любила мене, а я… Я зрадив її довіру. Вона відрізала все, як ножем. Поїхала до України, народила Саліма там. Я навіть не знав, що став батьком, поки вона не зателефонувала мені через кілька років.

— І ви її повернули?

— Ледь не зірвавшись із ніг, — похитав головою Емір. — Я зробив усе, щоб переконати її повернутися. Привіз сюди, створив для неї всі умови. Але вона ніколи не пробачила мене. Ніколи. Залишилася тільки заради Саліма, а потім знову поїхала.

Він замовк, неначе зважуючи, що сказати далі.

— Мій батько не сприймав її. Вважав, що я втратив глузд через цю жінку. Тому і наполіг, щоб я одружився з Лейлою.

— Лейла була вашою першою дружиною? — запитала я, нахилившись трохи вперед.

— Так, — відповів він коротко. — Одруження з нею було зумовлене діловими інтересами. Лейла завжди знала про мої почуття до матері Саліма. Можливо, тому вона стала такою холодною та розважливою.

Я мовчала, намагаючись уявити, як це — жити в шлюбі без кохання.

— Аміра… — почав він раптом, і його голос змінився.

— Що Аміра? — запитала я, вже відчуваючи, що зараз почую щось справді важливе.

— Я повинен зізнатися… — почав він, але зупинився, ніби не міг знайти правильних слів.

— Емір, — тихо сказала я, — просто скажіть.

Він подивився на мене і, як здалося, вперше за весь цей час побачив не просто співрозмовницю, а людину, якій можна довіритися.

— Аміра була найбільшою помилкою мого життя.

Емір жестом показав мені сісти, але сам продовжував ходити кабінетом, ніби намагався зібрати думки. Нарешті він зупинився біля вікна, задумливо дивлячись у темряву.

— Ти питаєш, чому я пожалів Амíру? — почав він повільно, немов обираючи слова. — Знаєш, люди завжди здаються іншими, ніж є насправді. Амíра... Вона ніколи не була тією жінкою, яку ти бачила зараз. Вона зламалася задовго до того, як опинилася тут.

Я мовчала, але його слова зачепили мене. Він важко зітхнув і повернувся до мене.

— Вона втратила дитину. Тоді ще зовсім молодою. Чоловік, за якого її видали, був монстром. Бив її, принижував, і одного разу... — Емір зупинився, нервово потер пальцями перенісся, наче згадка сама по собі завдавала болю. — Вона втратила дитину через нього. Її крик чути було на весь район. Я не бачив цього, але люди говорили, що вона сиділа з маленьким бездиханним тілом на руках, поки її чоловік кричав, що вона ніколи не буде гідною матір'ю.