15

Я повернулася в палац і одразу помітила напружену атмосферу. Замість звичного ледачого пересування прислуги коридорами тут панувало щось на кшталт бурі перед ураганом. Підслухати нічого складного не було: вони самі напрошувалися, перешіптуючись у голос.

— Це через тебе Аміра мусить покинути палац, — різкий голос однієї з покоївок вирвав мене зі своїх думок. Я зупинилася посеред коридору й повернула голову у її бік, примруживши очі.

— Пробач, що ти сказала? — мій голос був спокійним, але явно з відтінком іронії.

Вона, мов розбійниця, підійшла ближче:

— Через тебе Емір її виганяє! -підтримала її Лейла

Я перевела погляд із неї на інших присутніх, які мовчки стояли осторонь, явно очікуючи, як я відреагую. Потім знову повернула очі до "обвинувачувачки" й ледь всміхнулася:

— Ти хочеш сказати, що це моя провина?

Вона відкрила було рот, щоб продовжити, але я її перебила:

— Нєє, люба, це Аміра мусить дякувати виключно собі та тому... кхм... охоронцю!

Прислуга уся завмерла, наче під час палацової драми. О, як же я насолоджувалася цією паузою. А Лейла стояла та пережовувала у мізках усе що відбувається та мої слова.

— І хто знає, скільки це тягнеться. Може, навіть ці прекрасні діти, Мехмед і Діана, не від Еміра? Ну, що скажеш?

На обличчях слуг з’явилася напружена цікавість. Але ось хто мене цікавив більше за всіх — це Лейла. Вона продовжувала стояти осторонь, спостерігаючи за моїм шоу, але її очі, які вона намагалася ховати за незворушним виразом обличчя, вже видавали більше, ніж будь-які слова.

— А знаєш, що я думаю? — я повільно наблизилася до неї, так близько, що вона мусила зробити крок назад. — Ти в курсі була, що вона йому зраджує, правда ж?

Вона скривилася, але мовчала.

— Знала. Ну звісно. Просто не могла знайти слушної нагоди. Якби ти могла, то сама б із радістю здала її з потрохами. Ти ж не така вже свята, якою намагаєшся себе виставити, правда?

Її очі стали роздратованими, але вона зберігала свій "королівський" вигляд.

— Ти маєш занадто багато уяви для простої... — вона зупинилася, ніби обираючи слова.

— Гості? Супутниці? Коханки? Ну, не соромся, продовжуй. — Я підняла брови, насолоджуючись її безсилим роздратуванням.

— Що ж, я думаю, що Емір сам розбереться, кому йому довіряти, а кому ні, — відповіла вона, намагаючись звучати впевнено.

— О, без сумніву! Але тут є одна проблема, Лейло, — я зробила крок ближче, — тобі б не завадило частіше дивитися собі під ноги. Бо те, що ти думаєш ховається глибоко, може спливти на поверхню. І, скажу чесно, я вже бачу кілька плям на твоєму "бездоганному" образі.

Вона різко видихнула:

— Ти про що?

— Тобі краще знати, — я всміхнулася й пішла в напрямку сходів, залишивши її у стані роздратованої невизначеності.

Усі присутні мовчали. Я ж тільки наостанок кинула, не обертаючись:

— І, до речі, Лейло, наступного разу, коли захочеш зі мною поговорити, краще роби це без свідків. Бо слова тут розлітаються швидше, ніж чай у чашках.

І з цими словами я залишила їх наодинці з власними думками.

У середині у мене вирував переможний вихор і думка про те, що напевне я підіймуся вище на шпальту в очах Еміра, якщо відкрила йому очі на зраду, і не стала переховувати від нього граючі в ігри з подвійними правилами. Я захотіла його побачити… До речі де він зник? Всі були на виду, а його не видно.