12

Емір приїхав під вечір, коли вся його "сім'я" вже зібралася за столом. Як завжди, їхня атмосфера здавалася мені напруженою. Лейла пила чай, заливаючись холодною байдужістю, Аміра ж сиділа, заглядаючи в телефон, але щось їла так, ніби їй було нудно від самого процесу. Діти, як завжди, мовчки тикалися в планшети. Я сиділа скраєчку столу, намагаючись просто залишатися непомітною. І тут — двері розчинилися, і зайшов він.

— О, батько нарешті вдома, — сухо прокоментувала Аміра, навіть не відриваючи погляду від телефону.

Емір не звернув на її тон уваги. В руках у нього було кілька пакетів, вигляд яких відразу викликав у мене інтерес. Може, щось привіз і мені? Хоча це, мабуть, була зайва надія.

Він підійшов до дітей і почав роздавати подарунки. Одному — новий телефон, другому — ігрову приставку, а найменшій доньці — величезного плюшевого ведмедя.

— Ого! Дякую, тато! — вигукнув один із синів, на секунду піднявши голову від планшета.

Реакція тривала рівно хвилину. Наступної миті вони вже знову були у своїх гаджетах, і навіть нові речі не змогли надовго привернути їхню увагу. Я тільки закотила очі. "Невдячні", — подумала про себе.

Потім він звернувся до дружин. Лейлі вручив коробочку з якимось дорогим браслетом. Її обличчя освітилося фальшивою посмішкою:

— О, який витончений смак, дякую, любий.

Аміра отримала набір французьких парфумів, але відреагувала з таким виглядом, ніби їх принесла їй домогосподарка, а не чоловік.

— Ну, теж непогано, — ледь кивнула вона.

І тут він дістав невеликий плетений кошик. Від запаху в мене аж слина потекла. Там були квашені помідори! Моє серце ледь не застрибало від радості.

— Це тобі, Анастасіє, — сказав він, дивлячись прямо на мене, і поставив кошик переді мною.

Я не встигла навіть слова сказати, як його "дружини" дружно вибухнули сміхом.

— Помідори? Серйозно? Вона заслуговує на це? — вигукнула Аміра, аж вдаривши рукою по столу.

— Їй більше нічого і не треба, — додала Лейла з якимось знущальним виразом обличчя.

Емір, який завжди виглядав спокійним, цього разу різко рикнув:

— Тихо! Я не пам’ятаю, щоб питав вашу думку.

Їхній сміх миттю стих, а я, намагаючись не дивитися на них, потягнулася до кошика і дістала перший помідор. Він був ідеальний — ароматний, з кисло-солодким смаком, і я буквально розтанула від задоволення. Їла так жадібно, що, мабуть, виглядала як мала дитина.

— Смачно? — запитав він, ледь нахилившись до мене.

— Божественно, — відповіла я, витираючи губи серветкою.

— Ну, хоч щось сьогодні зробив правильно, — сказав він тихо, з теплим натяком у голосі.

Його дружини сиділи, мовчки ковтаючи свою злість, а я доїла останній помідор, відчуваючи себе цілком задоволеною.

– Я пішов відпочивати до саду, – раптом сказав Емір, підводячись із-за столу так різко, що всі присутні затихли. – Анастасіє, пішли зі мною.

Його голос звучав настільки спокійно й впевнено, ніби це було само собою зрозумілим, що я маю встати й піти.

Дружини застигли, мов статуї, лише Лейла стискала серветку так, що її пальці побіліли. В їхніх очах читалася невимовна злість, яку вони намагалися стримати під привітними посмішками.

Я повільно піднялася, кидаючи погляд на всіх двох. Їхній вираз обличчя можна було б описати одним словом: ненависть. Але я лише злегка всміхнулася й однією лише мовчазною гримасою сказала: "Недооцінюєте мене, дівчатка? Ну, тримайтеся."

Емір, навіть не озираючись, рушив до дверей, і я пішла за ним, залишаючи за собою розбурхану атмосферу вечері, яка явно перетворилася для них на особистий провал.

Сад був величезний, мов окремий світ, з приглушеним світлом ліхтарів, які виглядали, ніби вони з казки про Аладдіна. Легкий аромат жасмину змішувався з прохолодою вечірнього повітря. Ми йшли по доріжці з дрібного гравію, і кожен крок, здається, відлунював у тиші, яку порушував лише шум фонтану.

Емір йшов попереду, мовчазний, з руками в кишенях свого темного костюма. Його впевнений силует здавався незламним, але я чомусь відчувала: зараз він відкриється так, як не робив цього перед жодною з дружин.

Я вирішила не мовчати, поки він мовчки підводив мене до лавки поруч із фонтаном. Сіла, склавши руки на колінах, і одразу запитала: