1

"Почалося з ночі."

Ніч виявилася довшою, ніж зазвичай. Я крутилася на ліжку, ковдра здавалась важкою, думки ще важчими. "Що я роблю? Що я взагалі збираюся робити?" – у голові тисячі питань, і жодної відповіді.

Але коли будильник дзеленькнув о шостій ранку, все в мені вже вирішилося. Хаос в голові – це на потім, зараз час діяти. Я підхопилася, як втиснута пружина, й почала збирати речі. Спершу була думка тягнути величезну валізу, але ні. Легкий рюкзак – і все. Бо хто знає, як воно там складеться.

У кімнаті панувало ідеальне безладдя, але в ньому я знала, де все лежить. Ось документи. Ось зарядка для телефона. Ось паспорт, який ще пахне новою обкладинкою. Я буквально розкидала речі по ліжку, як на секонді під час знижок.

– Анастасіє, ти чого не спиш? – гримнув дверима батько, наче йому не п’ята ранку.

Боже, почалося. Як пояснити, що я зараз пакую речі, щоб втекти до Туреччини? Або хоча б сказати, чому я так розгублена?

– Все нормально, просто спати не можу. – голос рівний, але серце лупцює, як божевільне.

Батько буркнув щось незрозуміле і пішов на кухню. Ще хвилина – і вони помітять, що я тягну рюкзак до дверей, а там буде допит із пристрастю. Тому дію. Залишаю записку на столі.

"Мамо, тато. Вибачте. Я знову маю бути там, у мене виникли незавершені справи. Я доросла і самостійна, це моє життя. Не хвилюйтесь, я на зв’язку. Люблю вас. Настя."

Слухайте, це звучить круто. Серйозно. Начебто не втеча, а офіційний прес-реліз.

За півгодини я вже сиділа в таксі, яке неслося нічним містом до вокзалу. На душі було дивне відчуття. Суміш паніки, адреналіну й такого собі "От халепа, а що, як я все ж таки туди не доїду?" Але ось квиток в руках, а за годину буде літак. І це якось заспокоювало.

"Сюрприз, – подумала я, – тримайся, Салім. Цього разу я буду іншою, але порадіємо разом. Ти народився вдруге на цей бентежний світ! Ти вижив! "

Удома, тим часом, розгорався справжній скандал. Мати тримала мою записку в руках, наче це був якийсь вирок.

– Ми втратили нашу доньку! – драматично вигукнула вона.

– Та не верзи дурниць, – відмахнувся батько. – Вона просто вперта, як завжди.

– Як завжди? Це нормально, по-твоєму? У нас під носом дитина зібралася бозна-куди, а ти – "все нормально"! Може, це викрадення! Може, вона закохалася в якогось шейха, і той її туди манить!

Батько зітхнув і сховав обличчя в долонях.

– Чому ти завжди все перебільшуєш?

– А ти завжди все недооцінюєш! – мати жбурнула записку на стіл. – Вона написала, що це її життя! Її, а ми що, меблі? Ми їй не потрібні! Ми її втратили!..

Тиша. Здається, вони обидва зрозуміли, що це більше, ніж проста витівка.

– Вона хоч на зв’язку, – буркнув батько.

– Та яка різниця! Її там заб’ють, посадять, вкрадуть нирки, – мати схлипувала, драматично підкреслюючи кожне слово.

"На зв’язку," – це я так написала для ефекту. А як воно буде насправді – ніхто не знає.

Шановні читачі, вітаю вас на сторінках продовження історії "Його інвестиція"! приємного читання та вражень!)

🔹 Додай цю книгу до своєї бібліотеки та поринь у захопливу історію, яка не відпустить до самого фіналу.

🔹 Підписуйся, щоб бути в курсі нових глав і залишатися в епіцентрі подій!