Розділ 30. Вона готова боротися

Емілія стояла біля вікна, спостерігаючи, як перші промені світанку торкаються даху лікарні.
Світло, яке ще недавно здавалося їй холодним і безжальним, тепер нагадувало надію.
Даніель спав — його дихання стало рівним, спокійним, і вперше за довгий час вона не боялася втратити його в будь-яку мить.

Але разом із полегшенням приходило щось інше — рішучість.
Справжня, тиха, небезпечна.

Вона знала: війна ще не закінчена.
Ті, хто хотів смерті Даніеля, досі дихали тим самим повітрям.
І якщо він зараз не може воювати — вона зробить це замість нього.

Вона стиснула кулаки. У її погляді більше не було колишньої розгубленості.
Тільки сталь.

За ці тижні вона навчилася жити без сну, без страху, без права на слабкість.
І тепер, коли мала, що втрачати, вона вперше відчула, наскільки сильна може бути жінка, яку довели до краю.

Коли двері палати відчинилися, і в них з’явився Лука — права рука Даніеля, — Емілія навіть не здригнулася.
Він подивився на неї уважно, ніби бачив уперше.
— Пані Еміліє… ви не повинні тут залишатись. Якщо вони дізнаються, що Даніель живий — все почнеться знову.

— Нехай починається. — Її голос був спокійний, але холодний, мов лезо ножа. — Цього разу я не буду ховатись.

Лука мовчки глянув на неї. У його погляді було і здивування, і повага.
— Ви стали схожі на нього, — прошепотів він.

— Ні, — відповіла вона. — Я стала собою.

Вона підійшла до ліжка, обережно торкнулася його руки.
— Я обіцяла, що більше не дам тебе забрати. І я дотримаю слова, Даніелю.

Її очі блищали, але не від сліз. Від вогню.
Вона знала, що цей шлях буде небезпечним. Що доведеться зіштовхнутися з ворогами його імперії, брехнею, зрадою, можливо навіть — кров’ю.
Але тепер вона не тікатиме.

Вона вже не була беззахисною дівчиною, яку викинули у світ мафії.
Вона стала частиною цього світу — і, можливо, саме тією, хто зможе його змінити.

— Якщо хочеш допомогти, — сказала вона Луці, — збери все, що ми маємо на тих, хто стоїть за нападом.
— Ви не розумієте, це небезпечно.
— Ні, Лука. — Вона підняла очі. — Я тепер розумію все. І тому не зупинюся.

Вона кинула останній погляд на чоловіка, що спав, і прошепотіла:
— Я боротимусь за тебе. За нас. За наше життя, навіть якщо світ буде проти.

Світло ранку впало на її обличчя, і в ньому з’явилася нова Емілія — жінка, яку не можна було зламати.

---

Вона більше не боялася темряви.
Вона сама стала нею — щоб захистити того, кого любила.