Розділ 25. Зрада серед своїх

Ніч опустилася на маєток тихо, мовби змовившись із темрявою, що жила у серцях людей, які тут мешкали. Лише далеке гудіння моря й шелест вітру в деревах порушували напружену тишу.

Емілія сиділа біля вікна в його кабінеті. На столі — документи, розкидані після останньої розмови з Даніелем. Вона знову й знову перечитувала ті рядки, у яких говорилося про її батька, намагаючись знайти хоч щось, що довело б — це все брехня. Але папір не бреше.

Вона чула, як унизу зібралися люди Даніеля — нарада, до якої її не допустили. Вона знала, що щось готується. Що кожен крок тепер може стати фатальним.

Через кілька хвилин двері відчинилися. Увійшов Марко — найближчий помічник Даніеля.
— Пані Еміліє, — його голос був спокійний, навіть занадто. — Господар просить вас залишити маєток на ніч. Це для вашої безпеки.

— Безпеки? — вона гірко всміхнулася. — Чи, може, щоб я не бачила, що ви готуєте?

Його погляд на мить спалахнув, але він швидко сховав емоції.
— Ми діємо за наказом. Не ставте запитань.

Та коли він підійшов ближче, Емілія помітила щось у його очах. Не холод, не вірність — страх. І в ту мить її серце стислося.

— Марко, — прошепотіла вона, — що відбувається?

Він вагався. Потім раптово відвів погляд і шепнув:
— Серед нас — зрадник. І він ближче, ніж ви думаєте.

Її кров застигла.
— Хто?

Він не встиг відповісти — у коридорі пролунав постріл. Скло розсипалося на тисячі уламків. Емілія інстинктивно впала на підлогу, Марко кинувся до вікна, але вдруге — глухий удар, і він повалився, притиснувши до грудей червону пляму.

— Марко! — вона кинулася до нього, та він лише прошепотів:
— Це… свій… — і замовк.

Двері різко відчинилися — Даніель. Його обличчя було темніше, ніж ніч.
— Еміліє! — він підхопив її, притискаючи до себе. — Ти не поранена?

Вона лише похитала головою, але її погляд ковзнув до нерухомого тіла Марка.
— Він… казав, що серед нас зрадник.

Даніель напружився, стиснув щелепу.
— Я вже знаю, хто.

Його голос був низький, майже нелюдський.
— І цей виродок заплатить.

Та коли він вийшов, Емілія раптом усвідомила страшну річ:
зрада не завжди приходить від ворога. Іноді вона народжується серед тих, хто клянеться тобі у вірності.

А десь у темряві, за мурами маєтку, хтось уже клав останню фігуру на шахівниці цієї небезпечної гри.
І Даніель навіть не здогадувався — що цього разу, можливо, ворог грає його ж королем. ♟️