Розділ 19. Зізнання, якого не мало бути

Ніч знову опустилася на маєток.
Тиша була оманливою — наче світ затамував подих, чекаючи, коли все вибухне.
Емілія сиділа в кабінеті Даніеля, дивилася на полум’я у каміні й намагалася приборкати власні думки. Вона більше не була тією дівчиною, що боялася світу. Але все одно боялася одного — правди.

Вона чула уривки розмов. Пошепки, накази.
Вона знала, що Даніель щось приховує.

Коли двері прочинилися, він увійшов — у чорній сорочці, розстебнутій на грудях, очі темні, втомлені.
Він зупинився, дивлячись на неї.
— Ти знову слухала, — тихо сказав він.
— Якби ти не мовчав, мені не доводилося б, — відповіла вона.

Він підійшов ближче, став перед нею.
— Є речі, які краще не знати.
— А є речі, які руйнують, коли не знаєш, — кинула Емілія, підводячись. — Ти щось від мене приховуєш, Даніелю. Я бачу це в твоїх очах.

Його погляд потемнів. Він відвернувся до вікна, довго мовчав, ніби боровся із самим собою.
Коли заговорив — голос його був глухий, надломлений.

— Твій батько… — він зупинився, ковтнув повітря. — Твій батько працював на моїх ворогів.
— Що? — її серце забилося швидше.
— Він був бухгалтером у їхній структурі. Він знав про відмивання грошей, про контракти, про зброю. Але коли його викрили, він…
— Він що?! — її голос зірвався.
— Він видав моїх людей, щоб урятувати тебе і свою дружину. Через це загинули троє.

Емілія застигла.
Повітря в кімнаті стало важким, нестерпним.

— Ти знав це від самого початку, — прошепотіла вона. — І все одно…
— Так, — перебив він. — Я мав ненавидіти тебе. І на початку… ненавидів.
Він зробив крок до неї.
— Але потім стало пізно. Бо я полюбив ту, через яку мав помститися.

Її очі наповнилися слізьми. Вона відступила, не вірячи в те, що чує.
— Ти використовував мене…
— Ні! — він схопив її за руку. — Я рятував тебе, навіть коли не мав права.

Емілія висмикнула долоню.
— Це й було твоє зізнання? — голос її тремтів. — Тоді слухай і моє.
Вона зробила крок до нього, очі блищали від гніву і болю.
— Я теж тебе покохала, Даніелю. Але, здається, даремно.

Вона вийшла з кімнати, залишивши його самого перед вогнем, який тепер палав не лише в каміні, а й у його грудях.