"Його наречена проти волі"
Розділ 17. Коли мовчання говорить гучніше
Вечір поглинав маєток, накриваючи його теплим золотом заходу. У кімнаті панувала тиша — така, в якій чути навіть подихи.
Емілія стояла біля вікна, загорнута в ковдру, її руки все ще тремтіли. Перед очима — уламки страху, кров, вибух, його постать, що закривала її собою.
Він урятував її. Цей чоловік, якого вона колись боялася.
Даніель стояв у дверях. Без слів. Лише його погляд — темний, важкий, сповнений чогось, що вона не наважувалася назвати.
Він повільно підійшов ближче, торкнувся пальцями її щоки — легенько, майже несміливо, наче боявся, що вона зникне.
— Ти поранився… — прошепотіла вона.
— Ні, — його голос був низьким, хрипким. — Ти жива. Це головне.
Між ними знову запалала тиша — гаряча, як вогонь. Емілія відчула, як її серце прискорюється, коли він підніс її долоню до своїх вуст.
Його дотик був ніжним, але за ним ховалася сила, пристрасть, страх втратити.
Вона зробила крок до нього.
І ще один.
Світ за вікном перестав існувати. Залишилися тільки вони — дві душі, що надто довго боролися одна з одною.
Його рука торкнулася її талії, її пальці вплелися в його волосся. Подих змішався з подихом, і всі слова зникли, бо тепер усе сказало мовчання.
Вони були разом — без страху, без масок.
І в ту ніч, під тремтіння полум’я каміну, вони вперше не боролися — а просто любили.
#6219 в Любовні романи
#1515 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 29.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
