Розділ 10. Вона в його домі

Ранок прийшов непомітно.
Проміння ковзало по білому простирадлу, торкаючись обличчя Емілії — і вона розплющила очі.
Поруч було тепло, але вже порожньо.
Даніель, як завжди, зник раніше, ніж сонце встигло торкнутися горизонту.

Вона сиділа на краю ліжка, загорнувшись у ковдру, і дивилася у вікно.
За ним — величний маєток, що тепер став її домом.
Його стіни здавалися чужими, холодними, мов спостерігали за кожним її рухом.

Його дім. Його правила. Його світ.
І вона — всередині цього лабіринту.

Двері тихо відчинилися, і до кімнати зайшла служниця — молода, з наляканим поглядом.
— Сеньйора Россі, пан наказав передати, що сніданок подадуть у зимовому саду, — промовила вона тихо.

Емілія здригнулася від цього звернення.
Сеньйора Россі.
Її нове ім’я звучало так, ніби належало іншій жінці.

— Дякую, — відповіла вона, намагаючись зібратися з думками.

Коли вона спустилася вниз, Даніель уже сидів за столом.
Газета в руках, чашка кави поруч. І той самий спокійний, невимушений вигляд, який дратував її сильніше за будь-які його слова.

— Ти спізнилася, — сказав він, навіть не підвівши очей.
— Я не звикла прокидатися у клітці, — холодно відповіла вона.

Він відклав газету.
— Це не клітка. Це безпека.
— Безпека не потребує охорони біля кожного кутка, — її голос став твердішим. — Ти тримаєш мене тут не тому, що піклуєшся. Ти боїшся.

Він підняв погляд.
Карі очі спалахнули.
— Бо я знаю, на що здатен цей світ.
— А я знаю, на що здатен ти, — відповіла вона тихо, але гостро.

Між ними повисла напруга, густіша за повітря.
Він підвівся, підійшов до неї. Його постать кидала тінь, у якій можна було захлинутися.

— Ти в моєму домі, Еміліє, — сказав він, майже не рухаючи губами. — Але я не тримаю тебе силою.
— Ні, — прошепотіла вона. — Ти тримаєш мене собою.

На мить його обличчя змінилося — у погляді спалахнуло щось, що могло бути болем. А може, визнанням.

Вона обійшла його, зупинилася біля дверей і, перш ніж вийти, промовила:
— Якщо це твій дім, я зроблю його і своїм. Але не за твоїми правилами.

Він дивився їй услід, стискаючи кулак.
І вперше за довгий час не знав, хто в цьому домі справжній господар — він чи вона.

---