Розділ 6. Ранок після гріха

Сонце піднялося над містом повільно, обережно, наче боялося розбудити тишу.
Проміння пробивалося крізь важкі штори, торкалося підлоги, ліжка, її плеча…

Емілія лежала нерухомо, заплющивши очі. Їй здавалося, що варто лише вдихнути — і все зникне, мов сон, якого не мало бути.
Та запах — його парфум, дим, шкіра — був занадто реальний.

Вона повільно розплющила очі.
Його не було поруч.
Тільки подушка злегка пом’ята, і відбиток його присутності в повітрі, такий сильний, що хотілося знову заплющити очі й уявити, що він усе ще тут.

Вона підвелась, загорнувшись у ковдру, і відчула, як тремтять руки.
Не від страху.
Від усвідомлення.

Те, що сталося цієї ночі, було неправильно.
Але ще гірше — що жодна частина її не шкодувала.

Двері відчинилися тихо.
Він стояв на порозі — у сорочці, застібнутій не до кінця, із поглядом, який неможливо було зрозуміти.
Холод і жар одночасно.

— Ти не повинна нічого казати, — промовив він спокійно. — Я сам винен.
— Ти? — її голос був тихим, але гострим. — А може, ми обоє?

Він зробив крок ближче.
— Ти не знаєш, у що вв’язалася, Еміліє.
— Після цієї ночі я вже не боюся знати, — відповіла вона.

Він стиснув щелепу.
— Не говори так. Не змушуй мене повірити, що це може бути справжнім.

Вона підняла погляд.
— А якщо вже є справжнім?

Довга пауза.
Його рука потягнулася до неї, але зупинилася посередині шляху.
У його очах — боротьба.
У її серці — полум’я.

Він відвернувся першим.
— Це не мало статися.
— Але сталося.

Вона стояла босоніж посеред кімнати, у світлі ранку, яке нещадно висвітлювало все, що вони намагалися сховати.
Вона відчувала сором і водночас свободу.
Страх — і дивний спокій.

Він узяв піджак, ніби це могло захистити від власних думок.
— Забудь про цю ніч, Еміліє.
— А ти зможеш? — її голос тремтів, але слова звучали твердо.

Він зупинився.
Поглянув на неї востаннє.
І промовив майже пошепки:
— Ні. Але я повинен.

Він вийшов, залишивши її саму в цій ранковій тиші, де кожен промінь нагадував про те, що гріх не завжди має вигляд темряви.

І, можливо, саме тому його найважче забути.