24

  Осінь ще довго балувала теплою і сонячною погодою. Різнобарвне листя не поспішало покидати дерева. У променях осіннього темно-жовтого сонця грало буйство барв. Бордове, жовте і темно-зелене листя кленів у парку на тлі чистого блакитного неба радувало очі перехожих.

  Усе йшло своєю чергою. Щоденні, сповнені романтики зустрічі Анжеліки й Алекса після університету, і невідворотне наближення зими та зимової сесії.

  Мама Анжеліки, переставши картати себе за смерть батька, змирившись із тим, що донька давно вже не посвячує її в подробиці свого особистого життя, завела собі маленького породистого песика. Їй було не так нудно, коли вона вигулювала її вечорами. Кумедний, маленький йоркширський тер'єр Тайсон, був для неї як рідна дитина, швидше "онук". Вона, в буквальному сенс,і няньчилася з ним і нікому не давала в образу. З повним ентузіазмом мати Анжеліки купувала йому вбрання, переодягала його на кожну з прогулянок, дбала про правильне годування і навіть купила йому своє власне маленьке ліжко-лежанку. Зайнятість цим милим песиком цілком відволікала її від монотонних буднів самотньої жінки-вдови. Анжеліка також була в захваті від нового їхнього члена сім'ї. Щоразу, приходячи додому, вона обов'язково купувала для Тайсона якісь собачі ласощі. Навчання у неї проходило гладко і практично без пропусків. Семінари здавалися вчасно і на відмінно. Що не могло її не радувати.

 Славновідомий Вольдемар, справді, стримував своє слово і ні на крок не наближався більше до Анжеліки. Мало того, він навіть перестав вітатися з дівчиною. Це нітрохи її не засмутило. Вона була тільки рада цьому. Урок Алекса він засвоїв на відмінно.

  Жовтень місяць був для Анжеліки особливо важливий. Підрахувавши місяці, вона дійшла висновку, що наближається маленький ювілей - пів року як вона зустрічається з Алексом. Анжеліка не могла знати, важливо це для нього чи ні. Проте вона не хотіла питати Алекса про це, бо спланувала зробити вперше йому сюрприз.

-Каатю?! Що придумати? І що йому подарувати? - дошкуляла подругу Анжеліка.

-Ну влаштуй йому романтичну вечерю в ресторані! Подаруй йому годинник, наприклад! Гарний! У нього взагалі є годинник? Він його носить? - пропонувала спантеличена дівчина.

-Годинник - банально! І до того ж кажуть, що його не можна дарувати чоловікові. Погана прикмета! Вечеря в ресторані теж якось не дуже... Хотілося б щось справді незвичайне. На те він і сюрприз! - заперечувала не задоволена пропозицією подруги Анжеліка.

-Навряд чи тобі вдасться придумати щось таке! Думаю Алекса складно здивувати! Треба буде гарненько розкинути мізками! Якщо у мене з'являться ідеї, я обов'язково повідомлю тобі про це! - пообіцяла їй Катерина.

Допивши лате і вийшовши з кафе, дівчата вирішили пройтися осіннім парком.

Восени тут по-особливому гарно! - зазначила Анжеліка і глибоко вдихнула свіже, пропахле опалим листям і сирою травою, осіннє повітря.

-Дивись!!! Алекс здав свою майстерню в оренду! Там, судячи з вивіски, кондитерська відтепер! Давай зайдемо, подивимося? - запропонувала Катерина.

Анжеліці справді хотілося зайти всередину і подивитися, як там зараз переробили ювелірну майстерню на кондитерську.

- Ну йолки палки! Глянь на що вони перетворили вінтажну, благородну будівлю! - вигукнула Катерина при вході.

Продавці і покупці відразу звернули увагу на двох дівчат, після гучної фрази Катерини. Не соромлячись і не звертаючи на них уваги, дівчата пройшли вглиб магазину.

-Рожевий колір! Усе в рожевому кольорі! Навряд чи Алексу це сподобалося б! - зітхнула Анжеліка.

На неї раптом теплою і приємною хвилею нахлинули спогади про першу зустріч з Алексом тут. Її непритомність від хвилювання, трепетні обійми Алекса. І його оксамитовий шепіт:- "Це доля..."

-Думаю, Алексу байдуже, який ремонт тут зробили теперішні господарі, Анжеліка. Будеш це тістечко з полуничкою? - запропонувала їй Катерина, роздивляючись скляні вітрини зі свіжою, апетитною, кондитерською випічкою.

-Давай ще й ось ці з вишенькою візьмемо!

Накупивши різноманітних тістечок, дівчата, дегустуючи кожне, відкушуючи по шматочку і відправляючи назад у коробку, пішли далі гуляти парком.

-Здається, у мене з'явилася ідея! Я влаштую романтик у цьому річковому кафе! Тут і пройшло наше перше побачення з Алексом! - сказала Анжеліка, коли дівчата підійшли до річки.

-Ну не ресторан! Але теж піде! Орендуєш тут закриту альтанку! Чому б ні! Дійсно символічно й романтично!- з легкістю погодилася  Катерина.

Одну проблему вирішено. Тепер Анжеліці залишалося придумати подарунок. Довго ламаючи голову, Анжеліка зайшла в магазин сувенірних дрібничок. Вона не розраховувала там на щось, і заглянула туди заради цікавості. На очі їй попався стенд із мініатюрними срібними шпильками. На всіх шпильках були награвірувані всі літери алфавіту. Розглянувши їх ближче, Анжеліці припали до смаку шпильки з літерою "А" на вушках.

"Символічно! І так як я люблю! Що б на пам'ять! Дві з'єднані між собою срібні булавоньки! Як наші з Алексом серця! На віки!" - розмірковувала задоволена Анжеліка.

Для її юного, закоханого серця це здавалося дуже милим і романтичним.

Підібравши відповідний, невеликий футляр для них, Анжеліка розрахувалася на касі та з почуттям виконаного обов'язку вирушила додому.