23

Туалетні кімнати були на другому поверсі. Піднявшись сходами й оминувши кілька парочок, що цілувалися, Анжеліка побачила Вольдемара на другому поверсі будинку. Не маючи жодного бажання хоч якось перетинатися з цим молодим чоловіком, вона було позадкувала назад. Але взявши себе в руки і розправивши плечі, вона сміливо покрокувала повз нього до туалетної кімнати. Помітивши Анжеліку, Вольдемар одразу ж попрямував до неї. Мовчки про себе Анжеліка вимовила нецензурне слово.

-Чорт! Що йому треба?! -вже в голос повторила вона.

Хлопець цілеспрямовано йшов до Анжеліки. Стало зрозуміло, що розмови з п'яним  Вольдемаром їй не уникнути. Втрачаючи останню надію, вона все ж таки спробувала обійти хлопця, зробивши вигляд, що не помічає його.  Але не тут то було. Здається, саме цього він чекав увесь вечір. З нахабною, п'яною посмішкою він зі спритністю першим обійшов дівчину, розвернувся і всім своїм тілом притиснув Анжеліку до стіни.

-Ти зараз дограєшся! - все, що змогла видавити із себе перелякана Анжеліка, шокована його поведінкою.

 Вона підозрювала, що щось подібне можна було очікувати від хлопця. Але вважала, що сміливості в нього цього разу не вистачить. Він придавив її так грубо, не розрахувавши дурної сили, що Анжеліка не змогла подати й звуку. Вона зрозуміла, що кликати Алекса на допомогу сенсу не було. Музика звучала так голосно, що навряд чи він її почув би. Парочкам, які час від часу проходили повз, до них зовсім не було ніякого діла. Їм узагалі здавалося, що двоє нетерплячих студентів узялися до любовних утіх, просто не доходячи до спальні.

-Як папік? Гарний у ліжку? Задишка не мучить? А хочеш я тобі нагадаю, як нам добре було разом? - прошипів він, нахиляючись до її вуха.

 Вирватися в Анжеліки шансів не було. Хлопець був набагато сильніший за неї, та й до того ж досить п'яний, щоб не контролювати силу, яку застосовував до дівчини. Вона відчула, як сильно заболіла її потилиця і спина. Вольдемар продовжував, не відступаючи, навалюватися всією вагою на неї, притискаючи до стіни. Його обличчя було так близько, що вона чітко чула його мерзенний перегар і навіть те, чим він заїдав.

"Устриці їв, сука смердюча! І де нарешті Катька! Коли вона потрібна то її завжди немає!" - подумала вона про себе.

Її лють була настільки велика як всесвіт. І вона не могла її ніяк виплеснути. Анжеліка почала задихатися. У неї не було навіть можливості сказати йому хоч якісь слова. Рука Вольдемара підняла сукню Анжеліки і затрималася на її стегні. Від нього настільки сильно тхнуло перегаром, що здавалося вона ось-ось знепритомніє.

 Раптом різко чиясь рука відкинула п'яного Вольдемара від Анжеліки. Дівчина сповзла по стіні, хапаючи ротом повітря. Вона втратила всяку надію на те, що хтось втрутиться в їхню перепалку з Вольдемаром. Подумки Анжеліка встигла попрощатися з Алексом і їхніми стосунками. Бо розуміла, що зараз могло б статися непоправне. І потім, вона б ніяк не змогла виправдатися перед ним. А собі вона не пробачила б цього.

-Алекс!!!- з полегшенням прошепотіла вона і знепритомніла.

 Прокинулася вона від теплого світла свічок і ніжних погладжувань Алекса.

-Де я? - відчуваючи сухість у роті, що заважає їй говорити, сказала Анжеліка.

- У готелі, мила, і тобі потрібно поспати... - прошепотів їй Алекс.

- Я пити хочу...-жалібно протягнула Анжеліка.

Алекс узяв із тумбочки склянку з водою і дбайливо напоїв Анжеліку. Тут Анжеліці різко стали вимальовуватися в пам'яті ,останні події студентської вечірки.

-О боже...-прошепотіла вона, підводячись із ліжка і взявшись руками за голову.

-Алекс пробач мені, я нічого поганого не зробила і нічим не провокувала його. Навпаки, я хотіла уникнути цієї зустрічі! - почала виправдовуватися Анжеліка.

- Я знаю, люба. Але цьому покидьку я знатно відчистив його півнячі пір'їнки!

 З вигляду Алекса було помітно, що він намагається поводитися стримано.

-Дякую, що врятував мене... - Анжеліка ніжно пригорнулася до його грудей.

Алекс мовчазно й задумливо продовжував сидіти поруч з Анжелікою, дозволяючи себе обіймати.

- Цей Вольдемар, він... Він... ми зустрічалися з ним понад рік тому.- продовжила вона.

- Мені все розповіла Катерина! - перебив її Алекс, карбуюче кожне слово. Він явно не хотів, щоб вона розповідала про свого колишнього при ньому.

-А коли це вона встигла? - здивовано запитала Анжеліка. - Ви ж начебто особливо й не спілкувалися цього вечора?!

- Ти хвилин десять була без свідомості. Навіть уявити боюся що б було, якби я не піднявся вчасно нагору! - вигукнув Алекс.

У його очах читалося явне занепокоєння в перемішку з вселенською люттю. За шкалою люті її можна порівняти з тією ж, яка вирувала в Анжеліці, коли п'яний Вольдемар притиснув її до стіни. Він явно емоційно ще не відійшов від події. Попри те що Алекс пообіцяв сам собі не злитися за це на Анжеліку, поки та була непритомна, він все ж не стримався.  Хоча спочатку здоровий глузд у ньому перемагав. Він розумів, що дівчина сто відсотків не винна і ніяк не провокувала Вольдемара. Але раптом його чаша переповнилася. Цю повну чашу, наче передали в тремтячі ненадійні руки. І вона почала розмірено, але по многу вихлюпувати з себе.